Алкоголь може повисити ефективність лікування

Алкоголь здатний підсилити дію деяких ліків, стверджують австралійські дослідники з Монашского університету в Мельбурні.

До цих пір було прийнято вважати, що алкоголь нейтралізує лікувальний ефект від медпрепаратів або взагалі здатний завдати непоправної шкоди організму, викликавши непередбачувану хімічну реакцію.

Вихлопні гази можуть бути корисні для здоров'я серця.

   Британські дослідники використовували з'єднання з автомобільних вихлопних газів (окис вуглецю і окис азоту) для розширення судин і запобігання утворення тромбів.

Прогулянки на повітрі захищають дітей від короткозорості.

   Британські дослідники з Брістольського університету встановили, що діти, регулярно проводять час на свіжому повітрі, рідше страждають від короткозорості. Вчені вважають, що сонячне світло позитивно впливає на очі.

Стійкість до сказу виявили в амазонських племенах.

    Дослідники з Центрів контролю і профілактики захворювань США (CDC) виявили у представників віддалених племен перуанської Амазонії, що живуть в умовах підвищеного ризику контакту з летючими мишами-вампірами, природний захист від сказу викликається вірусною інфекцією, повідомляє EurekAlert!.
    Це відкриття суперечить усталеним уявленням про те, що сказ у відсутність негайного лікування є абсолютно смертельним захворюванням.

Народні способи лікування екземи

    З великого числа шкірних хвороб найчастішою і такою, що добре піддається лікуванню народними засобами, є екзема, а вірніше, екземи, хоч лікування цих захворювань становить труднощі і для наукової медицини.

Хворби дітей : рахіт і золотуха

     Рахіт колись був однією з поширених хвороб дітей селян і бідного люду. Зумовлювалося це соціаль¬ними і побутовими умовами того часу. На основі багато¬річних спостережень запобігання і лікування рахіту в народі можна викласти деякі узагальнення.

 

Лікування хвороб дихальних шляхів

   Як при хворобах нирок, так і при запаленні легень, першою турботою в народі вважається добитися поту і доброго функціонування нирок, через які очищає¬ться організм хворого від шкідливих продуктів (розпаду, токсинів і т. д.).

Хвороби сечостатевих органів

   Серед різноманітних сечостатевих захворю­вань, які народ лікує своїми засобами, найчастішими є запалення нирок (гостре і хронічне), катари сечового міхура та їх камені.

В народі вважають, що головним у лікуванні запален­ня нирок є дієта, а допоміжним засобом — прийманнясумішей лікарських рослин. Переконані, що хворий на гостре запалення нирок потребує насамперед дуже уважного догляду. Рекомендується постільний режим і виключно молочна дієта (молоко з водою). Ще краще — повне утримання на три дні від їжі, коли п'ють тільки чай з суміші лікарських рослин. На четвертий день ре­комендують молоко і дуже солодкі компоти, щоб викли­кати у хворого спрагу, яку й задовольняють прийман­ням рідини. Щодня призначаються теплі ванни і тричі на тиждень проносні засоби.

При лікуванні каменів сечового міхура застосовують гарячі ванни, внутрішньо — гаряче молоко, гарячий чай з  лікарських рослин, про які була мова раніше і буде сказано нижче, і, нарешті, застосовують гарячі припар­ки на ділянку міхура, часто з суміші різних лікарських рослин.

Приблизно таке ж лікування застосовується і при каменях в нирках.

Хвороби печінки і жовчного міхура

    Рослини, що використовуються в народі при лікуванні зазначеної групи хвороб, є в першому і в дру¬гому розділах II частини книжки, а деякі — в наступних розділах. При описі рослин першого розділу часто вка¬зуються й суміші, що застосовуються при лікуванні хвороб печінки і жовчного міхура. Там же вміщено й ві¬домості про способи застосування, про лікувальні про¬цедури та поради дієтичного порядку і т. д.
Слід підкреслити тісний функціональний взаємозв'я¬зок усіх органів людського організму як при нормаль¬ному, так і при порушеному ході обміну речовин. Якщо порушується діяльність однієї з ланок (шлунок, під шлункова  залоза,   кишечник,   печінка,   нирки,   серце, легені, селезінка, ендокринні залози тощо),— порушує ться й загальна нормальна діяльність всієї системі обміну речовин. Отже, в народі правильно помічене, що більшість рослин, які використовуються При ліку ванні шлунково-кишкового тракту, лікують у відпоиід ній мірі, одні більше, інші менше, або безпосередньо чи посередньо, ще й печінку, нирки, селезінку і т. д.
    Щодо дієти, якої додержуються в народі при хворобах печінки і жовчного міхура, то вона певною мірою набли¬жається до дієти, встановленої в науковій медицині. А все, що пов'язано з особливостями народної методики лікування цієї групи хвороб, вміщено при матеріалах про окремі рослини, там же і рекомендації щодо сумі шей.
Крім лікарських рослин, автор, грунтуючись на народ¬ному досвіді, надає великого значення при лікуванні хвороб печінки таким народним засобом, як сік з чорної редьки, почасти моркви, мед, вживанню

Хвороби шлунку

Катар шлунка з недостатньою кислотністю шлункового соку. Всі види катару шлунка лікуються переважно дієтою, вмілим добором їжі і способів її за¬стосування. Ліки в цьому випадку мають другорядне значення.

При недостатній кислотності шлункового соку хворий має харчуватися так. Йому дають м'ясні супи з свіжого пісного м'яса, яке при споживанні треба старанно пере¬жовувати, юшку з свіжої риби, смажене на маслі пісне м'ясо або рибу, мозок, вершки або сметану. Тверді продукти мають бути старанно розтерті (подрібнені), але дещо залишають неподрібненим, наприклад, скоринки булки, м'яке, добре виварене м'ясо, бо процес жування викликає виділення шлункового соку, а це при зниженій кислотності дуже важливо. З гарніру дають квашену капусту (з кмином), кислі печені яблука, з приправ — цибулю, часник, сік квашеної капусти тощо. Зрозуміло, що добір їжі для шлункових хворих має бути поставле¬ний в залежність від діяльності й інших травних органів.

Треба дбати про чистоту рота і зубів. Іноді явища в печінці і кишечнику (поноси), які супроводять катар шлунка, змушують до відповідних змін у доборі страв.

З ліків дають гіркі трави, але не полин, а звіробій та інші. їжа має бути нежирна. З жирів прийнятне вершко¬ве масло в обмеженій кількості. Олія забороняється. Протягом 6 тижнів щодня натщесерце хворий повинен з'їдати півсклянки квашеної капусти, яку ретельно пере¬жовує (важливим тут є сам процес жування) і запиває її такою ж кількістю соку з тієї ж капусти. Через півго¬дини після прийому капусти хворий випиває склянку відвару з суміші таких трав: звіробію— 40,0 / центурії  —40,0 г, деревію —30,0 г, дикого цикорію— 30,0

Лікування хвороб шкіри , виразок та ран

1. Adoxa Moschatellina L..— адокса мускусна
2. Aesculus hippocastanum L.— гіркокаштан зви­чайний, кінський каштан
3. Arctium lappa L.  — лопух справжній
4. Arttemisia procera Willd. A. — полин лікарський
5. Bidens Tripartita L.— череда   трироздільна
6. Ficaria verna Huds— чистяк

Ficaria verna Huds— чистяк

Ficaria verna Huds— чистяк   (пшінка   вес­няна).

Рос. назва: чистняк весенний.

Родина — жовтецеві.

Чистяк

    Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки до 25 см, з голим стеблом та яйцевидно-серцевидними, дещо блискучими гладенькими листками. Пізніше в па­зухах листків часто можна помітити виводкові бруньки. Ними рослина і розмножується. Влітку можна побачити, як ці бруньки після дощу з потоками води розплива­ються по калюжах. У квітучих рослин виводкових бру­ньок менше.

Bidens Tripartita L.— череда трироздільна

Bidens Tripartita L.— череда   трироздільна.
Рос. назва: череда трехраздельная.
Родина:  — айстрові (складноцвіті).

Череда   трироздільна

     У народі мають застосування (але не у досвід¬чених знавців) інші види череди, а саме: В. сегпиа Ь.— череда поникла — промениста. Це, може, й обґрунтовується для зовнішнього вживання, але не внутрішньо. Череда поникла має пониклі кошики із довшими пелюстками крайових квіток у кошику, ніж у череди трироздільної.

Arttemisia procera Willd. A. — полин лікарський

Arttemisia procera Willd. A. — полин лікарський.

Народні назви:  Боже деревко,  полин Боже деревко.

Рос. назва: польшь лекарственная.

Родина:   — айстрові (складноцвіті).

Полин лікарський

    Напівкущова багаторічна рослина, заввишки 30—150 см, з приємним бальзамічним (нагадує цитри­ну) запахом, особливо в сонячну, суху погоду або при розтиранні в пальцях висушених гілочок. Стебла прямі, галузисті, голі, внизу рослини дерев'яніючі. Листки голубувато-зелені, зісподу — притиснуто-пухнасті і то­му сіруваті, нижні — двічі пірчасто-роздільні з вузень­кими частками, верхні — однопірчасті, трироздільні з вузькими частками. Кошички дуже дрібні, пониклі. Зовнішні листочки — довгасто-ланцетні, гострі; внутріш­ні — оберненояйцевидні, тупуваті. Цвіте в VIII. У захід­них областях України культивується в квітниках. Похо­дить з Малої Азії, в Європі зустрічається як здича­віла.

Arctium lappa L. — лопух справжній

Arctium lappa L.  — лопух справжній.

Рос. назви: лопух большой, лопух-репейник.

У народі з тією ж лікувальною метою засто­совують також види: 

Лопух павутини­стий.

Рос. назва: лопух войлочньїй.

Лопух малий.

Рос. назва: лопух мальш.

Лопух дібров­ний.

Рос. назва: лопух дубравньїй.

Родина — айстрові ( складноцвіті).

      Широковідомі, скрізь поширені рослини, які знають навіть діти, тому описувати нема потреби. Про окремі видові ознаки читач може довідатися з ботанічної літератури (визначники). Ростуть вони на засмічених місцях, обабіч доріг, зустрічаються і в лісах та серед кущів. Лопух дібровний росте у лісах, узліссях, на галявинах.

Aesculus hippocastanum L.— гіркокаштан зви­чайний, кінський каштан

Aesculus hippocastanum L.— гіркокаштан зви­чайний, кінський каштан.

Рос. назва: конский каштан.

Родина — гіркокаштанові.

Гіркокаштан зви­чайний, кінський каштан

   Збирають квітки, кору гілок, шкурку з насіння каштана (саме шкурку насіння, а не колючу коробочку, в якій знаходяться насінини). Крім того, користуються соком зі свіжих квіток каштана, дехто користується молодим листям, навіть весняними бруньками (су­шать).

За біохімічним складом: квітки містять — флавоноїди, кверцитрин, ізокверцитрин, пектинові речовини, похідні кемпферолу, рутин, аденін, цукор, аденозид, гванін, слиз, дубильні речовини; насіння — спіреозид, глікозид ескелін, жирну олію (5—7%), сапоніни (24—28%), гіркі, дубильні та білкові речовини, крохмаль, аргінін, фер­менти, ерепсин; кора — глікозид ескулін, фраксин, сапо­нін есцин (8—10%), жирну олію (2,5—7%), цукор (9%), фітостерин, аскорбінову кислоту, тіамін, філохінон.

Adoxa Moschatellina L..— адокса мускусна

Adoxa Moschatellina L..— адокса мускусна.

 Рос. назва: адокса мускусная.

 Родина: — адоксові. 

Адокса мускусна

     Невеличка (5—15 см) трав'яниста багаторічна рослина, з повзучим кореневищем, укритим м'ясистими лусковидними листочками, з трійчастоскладними, довго-черешковими прикореневими листками. Стеблові листки супротивні, трійчастонадрізані. З пазух прикореневих листків виростають короткі (до 10 см) жовтувато-зелені стебла. Квітки зібрані в головчасте суцвіття з 5—7 кві­ток на верхівці стебла. Віночок 4-роздільний; у бокових квіток — 5-роздільний. Плід — кістянка. Цвіте в IV—V. Зустрічається частіше сукупностями в лісах, у вогкува­тих долинах. Поширена майже на всій Україні, крім Степу і Криму.

Жіночі хвороби

Berteroa incana  — гикавка сіра
Erigeron L.— злинка
Melissa officinalis.— меліса лікарська.

Melissa officinalis.— меліса лікарська.

Melissa officinalis.— меліса лікарська.

Народні назви: лимонна м'ята, маточник.

Рос. назва: мелисса лекарственная.

Родина — губоцвіті. 

меліса лікарська.

    Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30—150 см, при розтиранні має лимонний запах. Стебло галузисте, вся рослина м'яковолосиста. Листки серце­видно-яйцевидні, великозубчасті, черешкові. Квітки дрібні, блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Цвіте в VII—VIII. Розводиться часто для бджіл; у деяких міс­цях прижилась як дика рослина. В дикому стані ця рослина у нас не росте. Походить зі східного Серед­земномор'я. Розводять її в городах. У народній меди­цині має дуже широке застосування. Збирають листки і верхівки квітучих стебел під час цвітіння.

Erigeron L.— злинка

Erigeron L.— злинка.

   В Україні ботаніки розрізняють 7 видів цього роду. В народі визнали як лікувальні два види і їх вживають: рідше — злинка гостра; значно частіше — злинка канадська. Вони від­далено схожі між собою і мають рівне ліку­вальне застосування.

1.Злинка гостра.

Рос. назва: мелколепестник едкий.

Родина:  — айстрові (складноцвіті).

Злинка гостра

    Дворічна трав'яниста рослина, заввишки 10— 100 см. Корінь міцний, циліндричний. Стебла прямі, висхідні, поодинокі або виростаючі з кореня по 2—З, тонкоребристі,     багатолистяні,     часом — червонуваті, сильно опушені, особливо у верхній частині. Листки — від лінійних до оберненояйцевидних з тупуватою вер­хівковою видовженою частиною. Трубчаті квітки (вну­трішні) — фіолетові, язичкові (зовнішні) — жовті, зі­брані в кошички, а ці, в свою чергу,— в багатоквіткову волоть. Сім'янки опушені.

Berteroa incana — гикавка сіра

Berteroa incana  — гикавка сіра.
Народні назви: кашка, бабишник.
Рос. назва: икотник серьій.
Родина: — капустяні (хрестоцвіті).

Berteroa incana  — гикавка сіра.

   Дворічна трав'яниста рослина, заввишки 20— 60 см, сірувата, коротко опушена. Корінь стрижневий, короткий. Пагін галузистий, прямостоячий. Листки чер¬гові, ланцетні, гострі, цілокраї, зубчасті; прикореневі — черешкові, стеблові — сидячі. Квітки правильні, дрібні, білі, чотирипелюсткові у густих головчатих або видов¬жених гронах. Плід — стручечок. Цвіте з V до кінця XI. Росте як бур'ян на полях, луках, поблизу жител, вздовж доріг. Поширений по всій  Україні. Використовують у народі траву, квітки. Рослина неофіціальна.
    За хімічним складом ще не вивчена. У насінні багато жирної олії (до 27,55 %).
Лікувальне використання її в народі, за моїми спостереженнями, не дуже поширене. Декотрі бабуні рекомен¬дували давати дітям настій із суцвіть-квіток гикавки мри проносах та купати дитину у відварі з висушеної рослини при корчах (судомах) у дітей. Настій (чай) із суцвіть чи трави радять вживати від гикавки, при голов¬них болях, при маточних кровотечах.
    Є інформація про застосування гикавки в експери¬ментах на тваринах. При цьому спостерігали сповільнен¬ня серцевого ритму, прискорене відходження сечі. В народі її ще застосовували при білях, маточних крово¬течах, мігрені. Ванни з відвару гикавки сірої в народі вважаються ефективним засобом для схуднення, проти судом у дітей в перші два роки життя (спазмофілія).
    Внутрішньо п'ють чай-настій. Дві столові ложки кві¬ток на 1 склянку окропу, пити по 1 столовій ложці через кожні дві години. Дітям, вважаю, можна давати соски з марлі, насичені підсолодженим чаєм з квітів ги¬кавки (так роблять сільські бабусі). Для ванн дітям беруть одну (до двох) жменю сухої трави на каструлю води (3—4 л). Доводять до кипіння, настоюють до охоло¬нення накритим і відціджують у воду для купелі.
Висушені траву та квіти (суцвіття) зберігають у чи¬стих мішечках (окремо). Строк зберігання, на мій по¬гляд, 2 роки.

Хвороби дихальних шляфів , вушта та легеневі хвороби

1. Alnus L.— вільха
2. Anisus vulgare  Gaerth.    — аніс, ганиж.
3. Bellis perennis L.— стокротки багаторічні.
4. Drosera rotundifolia L.
5. Erodium cicutarium L. - грабельки звичайні
6. Eringium L.— миколайчики.

Eringium L.— миколайчики.

Eringium L.— миколайчики. 

Народна  медицина  користується  двома  ви­дами:

миколайчики плоскі і  ,миколайчики польові. Миколайчики плоскі. 

Рос. назва: синеголов-ник плосколистмй

Родина:  — зонтичні.

Eringium L.— миколайчики

    Багаторічна рослина, заввишки 0—80 см, із стеблом, розгалуженим тільки у верхній його половині. Уся разом з листками — звичайно синьо-голуба. Листки у нижній половині стебла неподільні, яйцевидно-серце­видні, пилчасті, черешкові; у верхній — сидячі, або короткочерешкові, три-, п'ятироздільні, колючкозуб-часті. Квіти з голубуватими пелюстками, зібрані в яйце­видно-головчасте суцвіття; листочки-обгортки — лан­цетно-лінійні, на верхівці і по краю з колючими зубцями. Плід — двосім'янка, вкрита лусочками. Цвіте у VI—VII, окремі екземпляри у VIII. Росте на степових схилах, пісках, вздовж доріг, на перелогах, заплавних луках. Поширений на більшій частині України, крім Карпат та Криму.

   Заготовляють всю рослину з коренем, або тільки коре­ні, після визрівання насіння. Викопують рослини, коре­неві частини відмивають проточною водою. Легше вико­пувати після дощу. Сушать як звичайно.

Erodium cicutarium L.-грабельки звичайні

 Erodium cicutarium L.   — грабельки звичайні.

Народні назви: буськи, буселки.

Рос. назви: журавельник цикутовьш, аистник, грабельки.

Родина: — геранієві. 

Erodium cicutarium L.   — грабельки звичайні.

                    

  Одно- або дворічна трав'яниста рослина, зав­вишки 10—50 см, з тонкими мичкуватими коренями,з  розпростертими або висхідними стеблами. Опушена простими, частково залозистими волосками, часом клей­ка. Листя перисто-розсічене з перисто-роздільними чи глибоко надрізаними частками; прикореневе — зібране в розетку. Суцвіття — 4—8-квіткові зонтики. Пелюстки 4—6 мм завдовжки, блідо-пурпурові, бувають рожеві. Стулки плодів завдовжки 2,5—4 см, з носиком (звідси назва рослини). Цвіте з V до IX. Росте як бур'ян на полях, городах, узбіччях доріг, смітниках, сухих луках, краях полів тощо. Поширена по всій республіці.

Drosera rotundifolia L.

Drosera rotundifolia L.— росичка круглолиста.

Народні назви: росянка, мухоловка.

Рос. назва: росянка круглолистая. 

Родина:  — росичкові.

Росичка круглолиста.

    Багаторічна трав'яниста комахоїдна рослина, заввишки 10—25 см. Комахи, сідаючи на листки, при­липають завдяки крапелькам липкої рідини на війках листків. Війки ці згинаються і покривають комаху. Рідина, що виділяється залозками, перетравлює речо­вини тіла комахи, і рослина засвоює їх. Через кілька днів листок знову набирає попереднього вигляду, бо війки випрямляються і знову на їхніх кінчиках виді­ляються крапельки соку.

Bellis perennis L.— стокротки багаторічні.

Bellis perennis L.— стокротки багаторічні. 

Рос. назва: маргаритка многолетняя.

Родина:   — айстрові (складноцвіті). 

Стокротки багаторічні.

    Багаторічна рослина, добре всім відома. Куль­тивується в садах як декоративна. В дикому стані росте вздовж доріг, на луках. Цвісти починає з ранньої весни і приблизно до серпня. Часом можна зустріти поодинокі квітучі екземпляри відразу після сходу снігу. Поширена в лісових районах і Лісостепу України.

Anisus vulgare Gaerth. — аніс, ганиж.

Anisus vulgare  Gaerth.    — аніс, ганиж.

Рос. назва: анис.

Родина:    — зонтичні.

Anisus vulgare  Gaerth.    — аніс, ганиж. 

   Однорічна трав'яниста рослина (походить із східного Середземномор'я), яку розводять в городах і палісадниках (зустрічається часом здичавілий), ви­рощується також у спеціалізованих господарствах. Стебло округле, сягає до 30—50 см. Нижні листки цілі, з  довгим черешком, надрізано-зубчасті по краях, верх­ні — майже сидячі, трироздільні з вузькими частками. Квітки дрібні, з білими віночками, зібрані в 6—10-про-меневий плоский складний зонтик. Плоди — двосім'ян­ки, шорсткі. Цвіте з VI—VII. На смак сім'янки терпку­вато-солодкі, .запах сильний, специфічний. Збирають, коли побуріють. Масово на плантаціях косять тоді, коли плоди перших зонтиків вже побуріли, а зеленаві сушать і обмолочують.

Alnus L.— вільха

Alnus L.— вільха.

З лікувальною метою в народі застосовується  вільха клейка, або чор­на і .— вільха сіра, або біла.

Рос. назви: ольха клейкая, или ольха черная, ольха серая, или белая.

Родина:  — березові.

Alnus L.— вільха.

   Вільха — широковідоме дерево, буває і кущ. Вільха клейка більш поширена. Це дерево, заввишки 5—25 м, з сірувато-бурою, а з віком майже чорною ко­рою. Молоді листки клейкі, старі — зверху блискучо-зелені, тупі. Росте по вогких місцях, на берегах річок і струмків, по болотах, ярах, біля джерел у лісах, фор­мує і чисті насадження. Поширена скрізь.

Вільха сіра — 5—15 м заввишки, з гладкою, блиску­чою сріблясто-сірою корою; молоді гілки і бруньки сіро­повстисті, гострі або загострені, не клейкі, листки звер­ху голі, темно-зелені, зісподу сизо-зелені, тонковоло-систі. Росте по болотах, вздовж берегів річок, на вогких луках, по вогкуватих лісах. Менш поширена. Багато її на Поліссі, менше у Лісостепу, чорноземних областях.

Лікування хвороб печінки та жовчного міхура

РОСЛИНИ,

ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ

В НАРОДІ ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРОБ

ПЕЧІНКИ І ЖОВЧНОГО МІХУРА

  Діяльність печінки лише тоді буде нормаль­ною, коли без відхилень функціонують: шлунок, під­шлункова залоза, кишечник, нирки, серце, легені, селе­зінка, ендокринні залози тощо. Є твердження, що пе­чінка — це «митниця» організму. Всі перелічені органи людини дуже тісно функціонально зв'язані між собою і залежать одне від одного. їхня діяльність в сукуп­ності становить систему так званого обміну речовин. Якщо порушується діяльність одного з цих органів, то порушується загальна діяльність і всієї системи обміну речовин.

  У народі давно помічено, що майже всі рослини, вжи­вані при лікуванні шлунково-кишкового тракту, лікують у відповідній мірі й інші хвороби, в тому числі і хвороби печінки. Деякі з них (насамперед, цикорій дикий, цмин пісковий, звіробій тощо) подано в попередньому розділі з тієї причини, що їх дуже часто вводять у суміші для лікування шлунка.

  Крім описаних рослин, при декотрих нездужаннях пе­чінки часто рекомендують редьку (особливо чорну), терту, в салатах (але без сметани) і сік чорної редьки. Останній готують так: у помитій неочищеній редьці роблять ножем або ложкою невелике заглиблення і туди, у цю ямку, засипають цукор. Через якийсь час ямка заповниться соком. Його чайною ложкою вибирають у шкалик, стінки ямки дещо знову «травмують» і знову засипають цукор. Сік вибирають ложечкою. Його приймають по 1—2 столові ложки до 3-х разів на день після їжі. При цьому — дієта без гострих страв, без алко­голю, без яєць, без м'яса, особливо підсмаженого. На­стійно рекомендують мед та цукор.

1. Agrimonia eupatoria L— парило   звичайне
2. Anagalis arvensis L -курячі очка польові
3. Asperula odorata L.— маренка запашна
4. Capsell bursa pastoris (l) Medic— грицики
5. Coronariaflos -cuculi (L) А. Вгаип.  — коронарія, зозулин-цвіт
6. Helianthus annuus L— соняшник однорічний
7. Helichrisum arenarium (L)    — цмин пісковий
8. Hieracium pilosella L -нечуйвітер  волоха­тенький
9. Marubium vulgare L.— шандра звичайна
10. Nasturtium officinale (L) . - настурція лікарська (жеруха водна)
11. Taraxacum officinale Webb. ex Wigg. — кульбаба звичайна

Taraxacum officinale Webb. ex Wigg. — кульбаба звичайна

Taraxacum officinale Webb. ex Wigg. — кульбаба звичайна, або лікарська. Рос. назва: одуванчик лекарственньїй.

Родина — айстрові (складноцвіті).

   Популярна, всім відома, дуже поширена трав'яниста багаторічна рослина. Квітоноси та листя в місцях їх обриву виділяють «молочний сік», тому її ча­сом неправильно називають «молочаєм». Бур'ян. Цвіте

з весни, часом можна зустріти квітучі екземпляри вліт­ку, навіть восени.

Збирають корені рано навесні, але краще — пізно восени, коли вони містять більше діючих речовин, в тому числі цукрів, інуліну. Заготовляють і цілу рослину під час цвітіння, а також квіти.

   Використовуються корені кульбаби як засіб при хво­робах печінки; крім того, для збудження травлення. Це легкопроносний і сечогінний, кровоочисний і відхар­кувальний засіб. Як проносне вживають при хронічних запорах, геморої. У відварі корінь приймають у дозі до

30,0 г на 1 л води, на прийом по півсклянки, а в порош­ку — на кінчику ножа тричі на день за хвилин 20—30 до їжі.

Якщо при лікуванні користуються тільки коренем, го­тують відвар з цілої рослини або з квітів виготовляють напар-насгій.