Melissa officinalis.— меліса лікарська.

Melissa officinalis.— меліса лікарська.

Народні назви: лимонна м'ята, маточник.

Рос. назва: мелисса лекарственная.

Родина — губоцвіті. 

меліса лікарська.

    Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30—150 см, при розтиранні має лимонний запах. Стебло галузисте, вся рослина м'яковолосиста. Листки серце­видно-яйцевидні, великозубчасті, черешкові. Квітки дрібні, блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Цвіте в VII—VIII. Розводиться часто для бджіл; у деяких міс­цях прижилась як дика рослина. В дикому стані ця рослина у нас не росте. Походить зі східного Серед­земномор'я. Розводять її в городах. У народній меди­цині має дуже широке застосування. Збирають листки і верхівки квітучих стебел під час цвітіння.

    У траві меліси (в основному в її листках) міститься до 0,3 % ефірної олії, до 150 мг% аскорбінової кислоти, 7 мг% каротину, слизисті та гіркі речовини, смоли, до 5 % дубильних речовин. З органічних кислот — кавова, блеанова, урсулова, також сапоніни. Ефірна олія мелі­си складається з цитралу, цитронелалю, гераніолу, ліналоолу. Рослина пахне цитриною. В насінні — до 20 % жирної олії. Хороший медонос. Вміст ефірної олії може значно коливатися по кількості і складу в залеж­ності від погоди, місця зростання. На смак її настої гір­куваті.

У народі не раз доводилось чути, як мелісою нази­вають і інші рослини (навіть у продавців на базарах), а саме: шандру звичайну , що пахне не лимоном, а яблуками, а також котячу м'яту (котовник кошачий) . Це істотна помилка, і не слід довіряти тлума­ченням про те, що це — меліса «гаряча» (справжня), а це — «холодна» (шандра); це — різні рослини, за своєю дією також.

    Наукова медицина чомусь донедавна користувалась мелісою обмежено. Мелісову олію більше використо­вували у миловарному і парфюмерному виробництві (для аромату). Тепер же медицина звертається до неї все частіше. Дозволю собі відзначити те, що народ ніби ви­правляє наших фармакогностів щодо меліси. У траво­знаїв вона вважається важливою лікувальною росли­ною. Вийшовши з городів, палісадників наших сільських садиб, цей маточник, чи «гаряча меліса», разом з пер­цевою м'ятою, рутою, що їх святили у церквах разом з яблуками (наприклад, на Спаса Преображення та в інші свята), вона тепер користується попитом і серед інтелі­генції як ефективні ліки. На жаль, в аптеках її придбати майже неможливо.

Народне лікування використовує мелісу як одну з найважливіших рослин, і передусім при жіночих хворо­бах, через що її ще називають і «маточником».

Внутрішньо мелісу приймають у вигляді напару-на-стою (20,0 г на 1 л кип'ятку). Більш раціональним вважаю настій у термосі з двох столових ложок трави на півлітра окропу, випивати у чотири прийоми за день, по півсклянки.

Приймають при різних видах нервових хвороб, при неврозі шлунка, коли з невідомої причини людина від­чуває сильні болі у шлунку, як це буває після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги; при коль­ках у кишечнику і здутті; при мігрені і головному болю, який нічим не можна пояснити; при посиленому серце­битті і запамороченні; при блюванні у вагітних; також при зубному болю (полосканнях і видержуваннях на зубі напару, а то і соку з листків свіжої меліси). Крім того, п приймають при безсонні, больових відчуттях у серці, при головокружінні, болісних менструаціях, шумі у ву­хах, задишці (сердечного походження), при висипах на тілі і, передусім, при поганому травленні.

При пониженому тиску крові приймання у великій кількості настоїв чи відварів меліси не рекомендується. Лікар, однак, при необхідності призначає її (у визна­ченій ним кількості у відповідні збори трав) і таким хворим.

    Водний напар меліси замінюють іноді спиртовою ви­тяжкою з неї: 1 частина сухих листків та верхівок стебел за об'ємом на 2—3 частини спирту. Приймають тричі на день по 1 чайній ложці настоянки на третину склянки теплої води, частіше після їжі.

Зовнішньо. Для ароматичних ванн: при поганому об­міні речовин і як зміцнювальне при загальному занепаді сил. Для ванн змішують мелісу з такими рослинами: деревій , полин , материнка , коре­невище аїру , трава м'яти , соснові бруньки , зібрані у лютому — березні, або пагони її. Кож­ного з компонентів для суміші — по 20,0 г. Все це зава­рюють у прикритій каструлі, настоюють і відціджують у ванну з гарячою водою. Купаються при температурі ванни 38 °С протягом 15—20 хвилин.

    Розтерті чисті листки меліси, як свіжі, так і сушені, але розпарені в окропі, прикладають на марлі до ран, на опіки. (Приємно холодить, зменшує біль.)

    При геморої, особливо ж коли запори, корисна неве­лика клізма з однієї чайної ложки вичавленого зі сві­жих листків меліси соку на 1 склянку перевареної теп­лої води (потримати). Добре впливає на самопочуття хворого. Аптеки продавали колись листя меліси, а також мелісову ароматичну олію.

    Настоєм або короткочасним відваром (накритим ки­п'ятять 3—4 хвилини на слабкому вогні) після його охолодження промивають пролежні, обпечені, забрудне­ні частини тіла. Для цього використовують 3—4 столові ложки трави на півлітра води.

Є відомості про те, що меліса є цитостатиком (в умо­вах досліду) — сповільнює ділення злоякісних клітин.

    Час зберігання висушеної меліси (звичайно у короб­ках, що щільно закриваються) — до 3 років.

Відомий вічнозелений напівпаразит, який оселяється на деревах і кущах у вигляді кулястої форми. Листки супротивні, довгасті, тупі, шкірясті, з невираз­ними паралельними жилками.

Паразитують різні форми на тополях, вербах, дубах, кленах, липах, в'язах, на грушах і яблунях, навіть на сосні (хоча дуже рідко).

    Систематики розрізняють кілька видів (залежно від живлячого дерева). Цвіте омела біла в III—IV. Квітки одностатеві, дводомні, зеленувато-жовті, сидять пучка­ми по 5—6 у розвилках пагонів омели і на кінці гілок. Ягоди овальні, білі, клеїсті, достигають наприкінці трав­ня. Поширені повсюдно в невеликій кількості. В певних місцевостях (скажімо, у Західній Україні) — досить багато на тополях.

    Збирають листки і гілки з листками не товсті, а як олівець, ягоди — у травні. Ягоди омели особливо отруйні.

    У людей є намагання вишукати найрідкісніші форми цього напівпаразита. Яких-небудь переконливих підстав для цього немає, хоч і не можна відмовитися від думки про те, що лікувальні властивості омели можуть бути пов'язані з живлячою рослиною. Є, наприклад, відо­мості про те, що найбільш активну гіпотензивність вияв­ляє омела, що паразитує на вербах. У народі дехто дає перевагу омелі з яблуні, інші — з глоду.

За біохімічним складом омела біла містить алкалоїд віскотоксин (0,03—0,1 %), що складається з амінокислот та цукрів, вісцерин, віскол, холін, ацетилхолін пропіо­нолхолін, олеанову й уросолову кислоти; інозит, тира­мін; спирти — пініт і квебрахіт; жирну олію, смолисті речовини, каротин, аскорбінову кислоту, флавони, віск.

Омела має застосування в народі насамперед як кровоспинний, болезаспокійливий, а тепер уже і як гіпо­тензивний засіб. Крім того, і як глистогінний.

Омелою користуються при жіночих хворобах, при над­мірному місячному, особливо в період клімаксу (частіше у відповідних сумішах трав), всяких інших кровотечах

мaтки,   а   також   при   шлунково-кишкових   захворю-ваннях.

Для внутрішнього приймання вживають відвар з 30 г на і л води. Добова доза відвару — по півсклянки тричі на день. Для промивань беруть до 50—60 г зілля на 1 л води і додають ще перевареної води за потребою.

Омелу застосовують у відварі для іригацій і для ванн (сидячих) при геморої. Для іригацій застосовують від­вар з омели, деревію гірчака — водяний перець дубової кори кропиви ,квітучих верхівок пагонів білої (глухої) кропиви  або самих квіток її — кожного по 10,0 г, а омели — 15 г на потрібну кількість води. Кип'ятять 20 хвилин на малому вогні. Таким же відваром роблять промивання, примочки та обклади на рани, що погано (і довго) не загоюються, на виразки і нариви.

Для вигнання круглих глистів приймають суміш по­рошку з листків омели — до 1,0 г, сухих ягід (отруйні!) омели (0,5 г), розтертих на порошок, і спорошкованого кореня валеріани — 1,0 г. Суміш цю приймають раз у день протягом трьох днів. При цьому рекомендується більше їсти свіжої тертої моркви.

Чай із сушених листків омели п'ють при поганому самопочутті, особливо люди старшого віку, занепаді сил, запамороченні, болях у потилиці. Таким же чаєм ліку­ють при епілепсії, геморої, болях у суглобах.

Галенові форми та препарати з омели мають своє використання і в офіційній медицині. Вони, наприклад, застосовуються як гіпотензивний засіб; у хворих при першій і другій стадіях гіпертонічної хвороби. Пре­парати омели підвищують діурез і видалення з ним про­дуктів азотистого обміну. Це дуже важлива властивість у зборах трав, рекомендованих при нефритах та інших захворюваннях нирок, а також при атеросклерозі. Лист омели тепер включають до певних зборів як у народі, так і в офіційній медицині лікарями — індивідуально кон­кретним хворим.

У народі в 60-х роках нинішнього століття почали омелу застосовувати як протипухлинний засіб. Що ж, при неоперабельних ситуаціях є в цьому резон...

Водний настій (напар) для приймання внутрішньо — 1 столова ложка на 2 склянки кип'ятку (добова доза). Аптечну настоянку призначають по 30—40 крапель чо­тири рази на день. Препарат з омели «віскулен» — при різних хворобах по 20 крапель три рази на день, рідинний екстракт — по 20—30 крапель тричі на день. Усе це — за прописом лікаря.

Зберігають  омелу у  ящиках,  викладених  папером, гадаю, до 3-х років.