Acorus calamus L— аїр тростинний (лепеха звичайна)

Acorus calamus L— аїр тростинний (лепеха звичайна). Народні назви: татарське зілля, шувар.

Рос. назва: аир болотньїй, аир пахучий.

Родина — ароїдні.

Малюнок — таблиця І

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим, товстим кореневищем. Всередині воно біле, дещо губ­часте, зверху жовте або жовто-зелене. Стебло біля осно­ви червонувате з ліловим (часто) відтінком, листки — з виразно виявленими жилками, мечоподібні, м'ясисті. Цвіте в VI. У нас не дає плоди (або дуже рідко). Завезений в Європу з Туреччини в XVI столітті. Смак кореневищ гірко-пекучий, запах приємний. Рослина добре відома всім жителям села й міста. В релігійне свя­то Трійці прикрашають листям помешкання, кладуть його на підлогу, під скатертину. До речі, це доцільно не тільки для запаху, але і через те, що рослина певною мірою фітонцидна, дезинфікуюча. Хоч кореневища гір­кі, діти по селах виривають листостебла і із зовнішніх листочків, що по краях мають тонку плівку, роблять пискавки, тим самим дезинфікують рот, а внутрішні (нижні) частини листостебла їдять (вони негіркі).

Зустрічається майже по всій Україні. Росте на боло­тистих луках, болотах, по берегах і на мілководді річок, озер, подекуди утворюючи великі зарості.

Збирають кореневища, викопуючи їх вилами, восени або навесні. Відмивають у холодній воді, очищають від придаткових коренів (ножем), ріжуть грубші корене­вища вздовж і ділять на шматки по 5—6 см і сушать (не на сонці, а в затінку, при температурі не вище ЗО— 35°, бо втрачається ефірне масло). Ознака висуше­ного — ламається при згинанні. Переховують сухе у щільних коробках (або скляних банках, бо може відво­ложуватись у сирому місці і запліснявіти). Строк збері­гання — 3 роки.

За науковими даними, в кореневищах аїру містяться: ефірна олія (1,5—4,8 %), до складу якої входять азарон (7,8 %), азароновий альдегід калимсон, геквітерпен, алкоголь каламенал камфен (7 %), алколоїд каламін (10 %), гіркий глікозид акорин (0,2 %), глікозиди ізоко-рин, акоретин, органічні кислоти та їхні мінеральні солі, крохмаль (20—40 %), камфора (8,7 %), евгенол (6 %),

 проазулен, холін, пальмітинова й аскорбінова (0,15 г на 100 г кореневища) кислоти. Крім того, дубильні речовини, смоли, камедь.

Сучасна медицина широко користується цією рослиною. В аптеках можна знайти масло з аїрного корене­вища, настоянку, екстракт та препарати з нього.

Ще більшою популярністю користується кореневище аїру в народній медицині. Вважаючи аїр чудовим дезинфікуючим засобом, полощуть рот горілчаною або спиртовою (розведеною) настойкою з аїру при цинзі, обмивають рани, гнійні виразки, а також жують шматочки під час епідемій холери, іспанки, висипах тифу, грипу. Настойки готують на спирті або міцній горілці при різному дозуванні подрібнених кореневищ аїру. Настойки іноді замінюють розчином купленого в аптеці аїрного масла, додаючи 5 г його на 200 г 90° спирту. Для зовнішнього вживання настойку розбавляють охолодженою водою в пропорції: води — 3 частини, настойки — 1 частина. Для внутрішнього вживання користуються нерозведеною настойкою і приймають її перед їжею від 10 до ЗО крапель з водою або на півложечки цукру. Якщо немає настойки, користуються відваром 100 г подрібненого кореневища на склянку води (запарити під кришкою на слабому вогні б—7 хвилин, настояти, випити в два прийоми).

Як настойка, так і відвар застосовується всередину при хворобах шлунково-кишкового тракту, проносах,хворобах жовчних шляхів, при каменях нирок і при малярії.

Кореневища аїру вважаються одним з головних компонентів сумішей для ванн від золотухи і рахіту (див. «Рахіт і золотуха»), а також як обов'язковий компонент у вітрогінних сумішах лікарських рослин (для дорослих і дітей у дозуванні за віком).

При випаданні волосся 3 рази на тиждень миють або полощуть голову у відварі з суміші рівних частин (по жмені) кореневища аїру і коренів лопуха (2.6.3), додаючи іноді у відвар на 3—4 л води пару жмень шишок хмелю (2.3.20) та інших рослин (в залежності від причин випадання та кольору волосся).

Внутрішньо аїр приймають в таких випадках:

1. При млявому травленні п'ють по 3 чашки на день відвару з кореневища: аїру — 3 ложки, води — 3 склянки. Варять 10 хвилин на слабому вогні в посудині, прикритій кришкою, і настоюють.

2. За спостереженнями М. А. Носаля, навіть _дуже надокулива печія припиняється, якщо на кінчику ножа тричі на день прийняти дрібний порошок з аїрних кореневищ.

Аїр входить до суміші трав для лікування-⁷ запалення сечового міхура, алергії, для полоскання рота при пара-дантозі і для усунення неприємного запаху з рота. При цьому ж можна пожувати шматочок кореневища, а влітку, на природі, і листя чи кінчик (від кореня) — вирва­ного помитого Стебла. М. А. Носаль включав аїр у збори певним хворим при катарах та виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, при недостатній кислотності шлункового соку як гіркоту для збудження апетиту, поліп шенню травлення та при деяких захворюваннях печінки, селезінки, жовчного міхура, нирок.

Зовнішньо. 1. Відвар аїрного кореня (4 повні столові ложки на 1—1,5 л води) жінки використовують при хворобах статевих органів (для сидячих ванн).

2.  Порошок з кореневища аїру застосовують для при­сипок гнійних ран, виразок, пролежнів.

3.  М. А. Иосалеві нерідко доводилось спостерігати ефективну дію аїру в суміші з іншими рослинами притаких захворюваннях: опухання язика, тріщини на ньому з ознобом, високою температурою, утрудненим ковтанням. Рекомендується тричі на день полоскати рот від­варом з суміші лікарських рослин: кореневища аїру — 1 ст. ложка, листків з верхівками стебел шавлії (2.4.20) — 2 ст. ложки, дубової кори (2.7.1) — 1 ст. ложка, листків кропиви великої (2.6.13) — 1 ст. л. на 1 літр води.

4.  До аїру звертаються і тоді, коли болять зуби. Дляцього на півлітра горілки 60° беруть 10,0 г дрібного порошку кореневища аїру, збовтують, пляшку закупорюють корком, корок обв'язують шпагатом. Пляшку з усіх сторін обкладають тістом, вертикально ставлять у духовку і печуть, як хліб. Виходить горілчаний відвар аїру, чарку якого набирають у рот і тримають на хворому зубі. Проте не завадить звернутися до стомато­лога.

У деяких селах Рівненської області приймали такий відвар всередину при підозрі на туберкульоз (по чарці перед обідом один раз на день). Якщо горілка заміцна, її трохи розводили перевареною водою. Після двотижневого лікування кашель ставав м'яким, з'являвся апетит, значно кращав загальний стан хворого. За даними з інших фітотерапевтичних праць: у вітчизняній народній медицині кореневище аїру застосовували ще при нервових захворюваннях спинного мозку з втратою чутливості; а ще як болезаспокійливе, відхаркувальне, дезинфікуюче, загоююче. Кореневища аїру жували з профілактичною метою під час епідемій холери, сипного тифу, грипу; жировим екстрактом його лікували проказу. Додамо: на Поліссі пили в таких випадках чай з рослини багно. Довге жування шматочків кореневища аїру посилює, як стверджують автори, блювотний рефлекс, що використовували для позбавлення від звички куріння тютюну. В минулому в східній медицині аїр застосовували як тонізуюче, для поліпшення пам'яті, зору, слуху. В Болгарії і в Польщі його рекомендували для збудження апетиту і як болезаспокійливий засіб. У названих країнах приймають аїр ще при анемії, порушеннях менструального циклу.

Коли вживають тільки одне кореневище аїру, то, звичайно, беруть його подрібненим — одну столову ложку на 2 склянки крутого кип'ятку. Настоюють протягом ночі. Випивають у 4 прийоми по півсклянки за пів години до приймання їжі.

Застосування кореневищ аїру вельми поширене і в офіційній медицині. Порошок з кореневищ входить до складу таблеток «Вікалін» і «Вікаїр» як протикислотний засіб при катарі та виразці шлунка, дванадцятипалої кишки, для регулювання випорожнення. Аїрне масло є складовою частиною « Клатіну» (оліметин, реватин, роваход) — препаратів, що їх приписують лікарі при хворобах жовчних шляхів та нирок.