Alnus L.— вільха

Alnus L.— вільха.

З лікувальною метою в народі застосовується  вільха клейка, або чор­на і .— вільха сіра, або біла.

Рос. назви: ольха клейкая, или ольха черная, ольха серая, или белая.

Родина:  — березові.

Alnus L.— вільха.

   Вільха — широковідоме дерево, буває і кущ. Вільха клейка більш поширена. Це дерево, заввишки 5—25 м, з сірувато-бурою, а з віком майже чорною ко­рою. Молоді листки клейкі, старі — зверху блискучо-зелені, тупі. Росте по вогких місцях, на берегах річок і струмків, по болотах, ярах, біля джерел у лісах, фор­мує і чисті насадження. Поширена скрізь.

Вільха сіра — 5—15 м заввишки, з гладкою, блиску­чою сріблясто-сірою корою; молоді гілки і бруньки сіро­повстисті, гострі або загострені, не клейкі, листки звер­ху голі, темно-зелені, зісподу сизо-зелені, тонковоло-систі. Росте по болотах, вздовж берегів річок, на вогких луках, по вогкуватих лісах. Менш поширена. Багато її на Поліссі, менше у Лісостепу, чорноземних областях.

   Збирають супліддя (шишки), кору молоду і листки вільхи. Шишки вільхи збирають восени і взимку (най-вигідніше на вирубках), кору — навесні, листки вжи­вають свіжими. Дехто віддає перевагу більш молодим шишкам.

Біохімічний склад. Вільха клейка: у корі містяться дубильні речовини 5—16%, за іншими даними — до 20 %, барвники, альнеїн, емодин, альнулин, жирна олія з пальмітиновою, стеариновою і фосфорною кислота­ми, тритерпеновий кетон глютинон, тараксерол, тарак­серон і лупеол. В шишках (шишковидних сережках) 14—16 % танідів, в тому числі галової кислоти до 3,7 %, виявлені також алкалоїди. Листя вміщує до 20 % біл­ків, 6 % жиру, аскорбінову кислоту, каротин, саліцин, спирти, аморфні смоляні кислоти, флавонові глікозиди, гіперазид (13,3 %), кверцитрин, кофейну, хлорогенову і протокахетову кислоти.

   Вільха сіра. Кора її багата на дубильні речовини, тритерпенові сполуки, алкалоїди, глютинен. В шишках міститься до 20 % дубильних речовин, у тому числі танін (близько 2,5 %), галова кислота (3,7 %), в листі знайдено глікозиди гіперазид (0,013 г на 100 г листя), кверцитрин (0,0002 г на 100 г листя); кислоти: кофейна, хлорогенова, протокахетова.

При простудних захворюваннях, коли треба пропо­тіти, іноді застосовують таку процедуру: кладуть хво­рого на шар свіжозібраного вільхового листя і вкри­вають (щоб покрити тіло) шаром такого ж листя, а звер­ху рядном або ковдрою. Через короткий час людина починає дуже сильно потіти (фітонцидна ванна). Такий метод вважається корисним для хворих з слабким сер­цем і застосовується, крім простудних захворювань, наприклад, при гострому ревматизмі, артритах, подаг­рі, суглобових ревматичних болях тощо.

При тривалих поносах, при катарі товстих кишок, болях у шлунку, кишечнику, в тому числі при їх ви­разковій хворобі, а також при дизентерії готують від­вар з 50,0 г вільхових шишок на 1 л води і п'ють га­рячим до 3 склянок на день.

   Настій з двох столових ложок подрібнених шишок на півлітра кип'ятку п'ють як чай (до 2 склянок в день) не тільки при шлунково-кишкових розладах, але і при ревматоїдних болях, поліартриті, простуді (самі .шишки, але частіше у зборах). Ось одна iз сумішей: молоді сухі шишки вільхи змішують у рівних по об'єму части­нах з кореневищами перстачу прямостоячого (2.1.50) і коренями кропиви жалкої (2.6.13). П'ють гарячим на­тщесерце цілу склянку, а решту за день за 4 прийоми. Зовнішньо вживають частіше не настій, а відвар (10 хвилин): на слабкому вогні з 2-х столових ложок ши­шок або молодої кори на півлітра води. Використовують для примочок на опіки, при деяких шкіряних хворобах, полощуть рота при запаленнях ясен і горла, а також кілька разів втягують теплим у ніс для припинення кровотечі, обмивають опрілості шкіри, діатезні ура­ження.

    Супліддя вільхи, шишки, використовують і в офі­ційній медицині. За відомостями з наукової літератури, вони, після клінічних досліджень у 1942 році (проф. Д. М. Російський), введені до офіційної медицини за­вдяки наявності в них танідів галової кислоти; діють вони протизапально, дезинфекційно, кровоспинно. Від­вари і настої з них, рідинні екстракти приписують при поносах (дизентерії, диспепсії), при ентеритах, енте­роколітах, хронічному коліті.

    У Грузії з вільхи одержано сухий екстракт (тхемелін), що призначається по 0,5—0,6 г 3—6 разів на день, протягом 3—5 днів.

Настій готується так: з 1 столової ложки подрібнених шишок на 1 склянку води як в'яжуче при гострому і хронічному ентероколіті, по 1 столовій ложці 3—4 рази на день. Гадаю, більш ефективним буде лікування від вказаних хвороб з використанням не самих лише ши­шок чи кори вільхи, але і відповідних інших рослинно-лікарських компонентів у сумішах (зборах).

Шишки вільхи, зібрані в серпні, сушать, зберігають у мішках. Строк зберігання — 4 роки.