Asperula odorata L.— маренка запашна

Asperula odorata L.— маренка запашна. За но­вою ботанічною номенклатурою вона нази­вається Оаіішп осіогаіит (Ь.) Зсор — підма­ренник запашний.

Рос. назва: подмаренник душистий (стара на­зва — ясменник пахучий).

Родина — маренові.

   Багаторічна трав'яниста рослина, з повзучим кореневищем і прямостоячими голими чотиригранними стеблами, заввишки 10—50 см. Листки тонкі, темно-зелені, по краях злегка шорсткі, гострокінцеві, зібрані у вузлах в 3—8-членні кільця. Суцвіття у вигляді верхів­кового щитка, малоквіткове, складається з трьох півзон­тиків, квітки дрібні, звичайно білі (при сушінні чор­ніють).                                                                              

    Уся рослина пахне кумарином, особливо сушена. Цві­те у V—VI. Росте в тінистих лісах, заростях, на вогку­ватому перегнійному лісовому грунті часто суцільними, більшими чи меншими, скупченнями. Поширена в Лісо­степу, на Поліссі.

Збирають усю траву без коренів — у повному цвітінні, часом і під кінець, а то і після нього.

   Сушити слід швидко. Зберігати в сухому місці (гігро­скопічна, у вогкому місці чорніє). При хорошому сушінні також трохи темніє, але зберігає темно-зелений колір.

Маренка запашна в народному лікуванні входить до складу сумішей рослин, які використовуються для по­ліпшення обміну речовин, при хворобах печінки і жовч­ного міхура, катарах кишечника, як засіб, який злегка проносить, збуджує виділення сечі і виганяє пісок, каме­ні жовчного і сечового міхурів. Подекуди приймають і при грудних захворюваннях.

   У фітотерапевтичній літуратурі є поради про вживан­ня маренки запашної, самої по собі або в зборах (сумі­шах) з іншими рослинами, краще у настоях на кип'ятку при поганому кровообізі (також при синяках, підшкір­них капілярних крововиливах), навіть при болісних мен­струаціях, при тромбофлебітах ніг, анальних частин ки­шечника. Чай з маренки доцільний при нервозності.

   Рекомендують половину столової ложки зілля марен­ки запашної у настої (протягом 15 хвилин на склянці окропу). Пити по 1—2 столові ложки до чверті склянки 2—3 рази денно, між прийманням їжі (сп. літ. № 40).

   Або таке: настій з 2-х чайних ложок подрібненої трави на 1 склянку холодної перевареної води протягом 8 годин, приймати за день у декілька прийомів. Це при кишечних кольках, безсонні, істеричних припадках, при захворюваннях печінки і жовтяниці. Діє сечогінно і пото­гінно при водянці і при схильності до утворення каменів і піску в сечовому міхурі. Гадаю, що цю рослину варто включати до суміші для виготовлення напоїв, що пити­муть люди, схильні до формування таких каменів як профілактичний засіб.

Запах (особливо висушеної рослини) пояснюється на­явністю кумарину.

   Протипоказання: у великих дозах кумариноносні рос­лини, зокрема маренка запашна, викликає сильну нудо­ту, блювання і більш тяжкі наслідки. Лікувальні ж дози не страшні навіть при прийманні протягом 2—3 тижнів.

Кумариноносні рослини додають у тютюн для аромату цигаркового диму. Є твердження, що шкідливість курін­ня такого тютюну посилюється ще і звуженням крово-нооних судин у мозку. Пам'ятаймо!

    Строк зберігання сухої трави, загорнутої у папір та вкладеної у коробку, що щільно закривається, гадаю, до 2-х років.