Helichrisum arenarium (L) — цмин пісковий

Helichrisum arenarium (L)    — цмин пісковий.

Народні назви: безсмертники польові, суха­рики, жовті котики, жовті котячі лапки, сухо­цвіт.

Рос. назва: цмин песчаннй.

Родина: — айстрові (складноцвіті).

    Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 10—30 см. Стебло одиночне, рідше дещо зверху галу­зисте, а якщо їх декілька, то вторинні частіше не плодо­носні, шерстисто-повстисте, як і вся рослина. Листки прикореневі довгасто-оберненояйцевидні, тупуваті, верхні — лінійно-ланцетні, гострі. Квітки лимонно-жовті, іноді оранжеві, трапляються цегляного кольору, зібрані в кулясті кошики. Цвіте з VI по IX. Запах рос­лини своєрідний. Росте переважно на піщаних грунтах, на сухих лісових галявинах, перелісках, горбах, на перелогах і межах, піщаних і кам'янистих схилах. Поши­рена повсюдно.

   Збирають суцвіття-кошики звичайно в перші два тиж­ні цвітіння. Сушити треба довго, бо відчуття їх сухості обманливе і недосушені суцвіття можуть зіпсуватися. Однак в дуже жаркому приміщенні квіткові кошики осипаються.

   В суцвіттях виявлені флавоноїди: саліпурпозид, 5-діглікозид нарінгеніну, 3-діглікозид кемпферола; глікозид апігеніна, ізосаліпурпозид, а також вільні на-рінгенін і апігенін. Крім того, виділені: 5,7-діоксіфталід, 5-метоксі-7-оксіфталід, 5-метоксі-7-оксіфталід, 5-мето-ксі-7-глікозил-фталід, дітерпеновий спирт, стероїдні сполуки і кампестерин, а також барвники фенольного характеру; жирні кислоти, інозит, ефірна олія (до 0,04 %). В олії є п-крезол і значна кількість вільних кис­лот, зокрема, капронова кислота.

   У траві знайдено дубильні речовини, вітамін К і ефір­ну олію. Суцвіття містять стерини, смоли, сапоніни, нафтохінон, каротин.

   Рослина визнана науковою медициною і широко вико­ристовується. Відомі, наприклад, препарат фламін в таблетках (сума флавонів), настоянка і відвар. Крім того, цмин входить до складу жовчогінних зборів тощо.

   Ще у 40-х роках М. А. Носаль писав, що народна медицина широко застосовує цю рослину при всіляких хворобах, а для жовчогінних цілей в навколишній при­роді не знаходять кращого засобу, ніж суцвіття цмину. В народі колір квіток цієї рослини пов'язують з кольо­ром обличчя людини, хворої на жовтяницю. Напаром з цмину я лікував жовтяничних хворих. У деяких після приймання чаю з нього жовтяниця зникала за 5 днів. У інших виходили з кишечника аскариди, причому за­барвлені в жовтий колір, а не блідо-рожеві, як звичайно після інших глистогінних засобів.

    Думаю, що пігменти цмину (в сукупності, можливо, з якимись іншими діючими речовинами цієї рослини) діяли на глистів. Слід підкреслити відсутність явної токсичності цмину для людини, якщо порівняти з токсич­ністю інших глистогінних засобів.

За народними спостереженнями, маючи лікувальний пігмент і специфічну гіркоту, суцвіття цмину в напарі 40,0 г на 1 л окропу, крім лікування жовчних шляхів, благотворно впливають на саму печінку, особливо nри цирозах з кольками. Цей напар, але у дозі 2 столові ложки подрібнених суцвіть на півлітра кип'ятку (4 рази на день по 0,5 склянки) застосовують, по-перше, при хворобах шлунково-кишкового тракту і сечостатевих ор­ганів, включаючи й сечовий міхур, як сечогінне, що не подразнює нирок.

   Борючись із зниженою кислотністю шлунка, я інколи заміняв цмином у сумішах гірких трав такі гострі гірко­ти, як тирлич і бобівник. У деяких хворих ця заміна збільшувала кислотність шлункового соку, тоді як тир­лич і бобівник (2.1.23 і 2.1.36) не давали подібного ефекту.

Квітки цмину (напар, а іноді відвар — 5 хвилин) як самі, так і в сумішах, про які вже не раз була мова, з ве­ликим успіхом застосовуються у народі для промиван­ня матки і вагіни під час білей.

Однак дозування в народі (40,0 г на 1 л окропу) вва­жаю завищеним, отож рекомендую дозувати так: настій з 2-х до 3 столових ложок подрібнених суцвіть цмину (З столові ложки — це було близько 10,0 г на півлітра, а то і наї літр окропу) випити в 4—5 прийомів протягом дня (по 1/2 — 1 склянці на один прийом), щоразу за 15—20 хв. до їжі.

Рекомендацію вживання наведеної вище дози цмину (40 г) саме при цирозній печінці вважаю сумнівною. Цирозна печінка, гадаю, працює залишками своїх біоло­гічних можливостей, і збуджувати її функції (холекіне­тичні та холеретичні — за термінологією лікарів), ма­буть, недоцільно. Для цього, на мій погляд, є інші, більш лагідні, лікарські рослини. Доцільність включення цми­ну у збір трав може вирішувати лікар для кожного паці­єнта індивідуально.

Всі інші наведені тут матеріали вважаю безсумнів­ними щодо їх доцільності. Щодо використання цмину в медицині. Цмин (безсмертник) застосовується при гострих і хронічних захворюваннях печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів. У хворих зменшуються нудо--ти, блювання, відчуття болей у ділянці печінки, метео­ризм (здуття), субіктеричне забарвлення склери (цупка непрозора білкова оболонка ока) та шкіри; зменшуються розміри печінки. Безсмертник малотоксичний, збільшує жовчовиділення, зменшує концентрацію жовчних кис­лот та вміст білірубіну в жовчі, зменшує коефіцієнт «холестерин — жовчні кислоти» у сторону збільшення холатів, посилює тонус жовчного міхура; стимулює секреторну (видільну) функцію шлунка і підшлункової залози, підвищує діурез (сечовидалення)—(сп. літ. № 2).

   Кілька зауважень щодо режиму використання, зо­крема, польового безсмертника. Із синівською вдяч­ністю і теплотою пригадую задирливі розмови, супе­речки з батьком, які він завжди підтримував, навіть провокував. Тепер, гадаю, маю право і обов'язок дещо розповісти людям.

   На мій погляд, багато невідомого, а можливо, і помил­кового є не тільки в народному лікуванні, але й в офіцій­ній медицині. Зокрема, у системі шлунок — печінка (жовч) — підшлункова залоза роль польового без­смертника, тобто цмину, віддано на відкуп голому емпі­ризму з певними науковими атрибутами. Система ж ця все тісніше змикається з радіацією, якістю харчів, з ні­тратами, з віддаленням від природи, з усіма біосоціаль-ними наслідками.

    А панкреатити у дітей, які, до речі, ми ще не вміємо не тільки як слід ефективно лікувати, але частенько і діагнозувати?! Отже, і тут море роботи дослідникам. Знаємо, наприклад, що цмин стимулює роботу і під­шлункової залози. Але чи це завжди корисно, бо може бути, що його невміле використання порушує рівновагу (гомеостаз) функцій (її частин) цієї залози? Мені, ска­жімо, відомо, що довгочасне й непомірне (а яке ж буде помірним?) лікування цмином веде до поступового, але сильного схуднення. Виліковують печінку, жовчні шля­хи, але й одночасно, щодо панкреаса (підшлункової залози), може, й порушують саме цю рівновагу згаданої вище системи? Лікарі, вчені, дослідники, слово за вами!