Artemisia vulgaris L.— полин звичайний (чор­нобиль)

Artemisia vulgaris L.— полин звичайний (чор­нобиль).

Рос.   назва:   полuїнь   обьїкновенная   (черно-бьільник).

Родина — айстрові (складноцвіті).

    Багаторічна рослина, заввишки до 1,5 м. Коре­невище багатоголове з короткими пагонами і розгалу­женими коренями. Стебел кілька: прямі, високі, ребрис­ті, до верху розгалужені, притиснутоопуені. Листочки: більші — двояко-перисто-розсічені, менші — різнороз-січені, зверху зелені, голі, зісподу — майже білі. Квіти жовті або червонуваті, зібрані в довгі, густі, волосисті суцвіття. Цвіте в VI—VIII. Смак злегка гіркий, запах трохи бальзамічний, специфічний.

     Росте по пустирях, при дорогах, на межах, на зане­дбаних городах, клумбах, по вогких чагарникових міс­цях. Бур'ян. Поширений майже повсюдно.

Збирають переважно корені восени або рано весною —

підламують (бокові м'ясисті) від головного здерев'яні­лого кореневища — кореня, миють у холодній воді і су­шать. Під час цвітіння збирають листя і верхівки квіту­чих пагонів.

Artemisia absinthium L.— полин гіркий

Artemisia absinthium L.— полин гіркий.

Рос. назва: польїнь горькая.

Родина — айстрові (складноцвіті).

     На території України нараховується 22 види цього роду. Полин гіркий — усім відома рослина. Дуже поширений вид, що росте на пустирищах, парових по­лях, межах, вважається бур'яном. Листя і стебла пух­насті, зелено-сірі, сріблясті. Рослина лікарська, ефіро-маслична, вітамінна, інсектицидна. Цвіте в VII—ЇХ. Збирають під час цвітіння гілки з квітами і листками.

     У рослині містяться: ефірна олія (0,25—2 %), до скла­ду якої входять туйоновий спирт, туйон, терпени (кади-нен, пінен, феландрен), азулен, хамазуленоген, ізовале­ріанова й оцтова кислоти; гіркі глікозидні речовини абсинтин і анабсинтин, смоли, білкові речовини, таніни, каротин, аскорбінова кислота, органічні кислоти (яблуч­на, янтарна) та їхні солі, фітонциди, крохмаль.

Angelisa silvestris L.— дудник лісовий

 Angelisa silvestris L.— дудник лісовий.

 Рос. назва: дудник лєсной.

 Родина:  Аріасеае— зонтичні.

     Рослина багаторічна, з коротким товстим коре­невищем, з якого при розламуванні виділяється білий сік. Стебло пряме, дудчасте, заввишки до 1,5 м. Листя дво-, трипірчасті, верхнє зі здутими піхвами. Квіти білі, дрібні, часом кремові, зібрані у великі зонтики. Загаль­ної обгортки майже немає. Запах розім'ятих стебел і кореневищ сильний, специфічний, смак гіркий.

Росте на вологих луках і в лісах серед чагарників, на берегах і в заплавах річок, на берегах ставків і в ярах. Зустрічається в Україні повсюдно. Цвіте у VII—VIII.

     Кореневища заготовляють навесні; восени збирають насіння (дуже мала потреба). На організм людини діє потогінно, вітрогінно. У рослині міститься 11,5 % про­теїну, 7,4 % жиру, 19,1 % клітковини, 1,6 % кальцію, 0,35 % фосфору; в листі, крім того, є 924 мг% аскорбі­нової кислоти, летка олія, ангелікова смола тощо. Наукова медицина не користується цією рослиною, проте використовує його родича — дягель лікарський (2.1.8). У народі ж застосовується широко: при нетрав­ленні шлунка як чай (настій) з кореневищ (20,0 г на 1 л води); при здутті кишечника (порошок, тричі на день на кінчику ножа); при млявому відходженні сечі, при затриманні сечі; при катарах легенів як ефективний за-. сіб, проти глибокого кашлю.

     Під час епідемії холери пили краплями спиртову настоянку дудника (краще дягеля лікарського — 2.1.8) і часнику, а також курили міцну махорку як засіб, що (так вважали) уберігав від зарази.

Archangelice officinalis Hoffm,— дягель лікар­ський

Archangelice officinalis Hoffm,— дягель лікар­ський.

Рос. назва: дягиль лекарственньїй.

Родина:   Аріасеае (Umbelliferae) — зонтичні.

     Рослина дворічна. Стебло пряме, голе, порож­нисте, циліндричне, заввишки 120—250 см. Листя вели­ке,  голе,  з досить  великими здутими піхвами,  двотрипірчастіі, з великими яйцевидними дво- і трилопатевими сегментами. Квіти дрібні, зеленувато-білі, зібрані верхівці стебла та його відгалужень напівкулястими або майже кулястими зонтиками діаметром 10—18 см з 15-40 опуеними промінчиками. Загальної обгортки зонтиків немає, але при основі кожного є обгорточки, то складаються з маленьких щетинистих листочків. Цвіте в VI—VIII. Росте на болотах, берегах річок. По­ширений у Лісостепу, Поліссі, в Степу. Загалом поши­рення не дуже велике, а тепер, у зв'язку з осушенням заболочених земель, ще менше. Тому, збираючи його, слід залишати кращі рослини і на розпушеній при вико­нуванні (восени) землі не полінуйтеся підсіяти насіння, тобто плодики,— пласкуваті, крилаті двосім'янки, що дозрівають у VIII—IX.

Заготовляють кореневища з коренями з рослин першо­го року життя восени (IX—X), а рослини другого року — рано весною. Сушать на горищах (краще під залізним дахом), а також у печі при температурі до 40 °С. Пере­ховують у сухих, провітрюваних місцях у мішках, ящиках. Строк зберігання — до 3 років.

Althaea officinalis L.— алтея лікарська

Althaea officinalis L.— алтея лікарська, рожа, просвірняк.

Рос. назва: алтей лекарственньїй.

Родина: —мальвові. 

   Багаторічна рослина заввишки до 1,5 м. Ко­рінь м'ясистий, білий, малогалузистий, від якого ви­ростає по кілька стебел. Стебла круглі, внизу здерев'яні­лі, вгорі соковито-зелені, вкриті сірим пушком, як і листки. Листки серцевидні або яйцевидні, нижні — трохи лопатеві, верхні — майже трилопатеві. Квітки скупчені в пазухах листків на дуже коротеньких квіто­ніжках, ясно- або яскраво-рожеві, іноді майже білі, п'ятипелюсткові. Вся рослина без запаху. Смак солодко-терпкий. Поширена переважно на півдні України, в за­хідних областях її і на півдні Білорусії. Росте по луках, при дорогах, над берегами річок, рідше серед чагарни­ків і на узліссях. Цвіте в VI, VII і на початку VIII.

    Влітку збирають квіти і листя, а восени, коли припи­няється рух соків і стебла відмирають, викопують коре­ні, їх миють холодною водою, дрібно ріжуть і сушать. Очищати від кори не треба, бо тоді втрачається чимало корисних речовин.

Застосовується у науковій медицині як відхаркуваль­ний і слизовий засоби, особливо при запаленні дихаль­них органів і при покосах.

Allium sativum L..— часник городній

 Allium sativum L..— часник городній.

Рос. назва: чеснок посєвной.

Родина: Alliaceae — цибулеві (раніше зараховувалась до родини лілійних).

   Широковідома овочево-приправна рослина, цибулина якої складається з зубців (цибулинок). Одночасно це ї авторитетна лікувальна рослина. Історія використання її сягає у глиб віків, до стародавнього Китаю, Індії. Як лікувальну рослину знали її давньоримські лікарі Діоскорид і Гіппократ. Знали часник і стародавні слов'яни. Цінують його й тепер.

     Дикі види часнику зустрічаються на Поліссі. Особлива увага до часнику зросла з пізнанням наукою його ефіро-олійних, сіркових та інших речовин, що в комплексі спричиняють сильну фітонцидну лікувальну дію, яка давно вже була помічена і встановлена в народі.В енциклопедичному довіднику подається, що в цибулинах часнику є глікозид аліїн і інші сірковмісні речовини (метил, етил, бутил, алкілцистеїн-сульфоксbди, метилцистеїн та інші); ефірна олія (до 0,4 %), фітостерини, вітаміни (С — 10, В, — 0,08, В₂ — 0,08, В₆ — 0,6, нікотинова кислота — 1,2 мілігрампроцента), органічні кислоти, вуглеводи, поліцукрид, інулін, жирна олія (сліди).

      До складу ефірної олії часнику входять органічні сполуки сірки (алкілпохідні цистеїну, дивінілеульфіди, алілвінілсульфоксид). Мінеральний склад часнику характеризується значними кількостями калію, кальцію, натрію, магнію, фосфору, заліза, марганцю, цинку, йоду, міді.

Користуючись матеріалами фітотерапевтичної літератури і власними записами, наведу відомості про лікувальне використання часнику городнього.

Allium L.— цибуля городня

Allium L.— цибуля городня. 

Рос. назва: лук репчатuй.

      Батьківщина її — Середня Азія. Нараховує багато сортів, у тому числі селекційних. У тканинах цього виду міститься: цукру (8—14 %) —- цукроза, фруктоза, мальтоза, поліцукрид інулін; білки, вітаміни С, В1, В₂, В₆, Е, РР, пантотенова кислота, каротин, різоцин, флавоноїд кверцетин, сапоніни, ферменти, фітонциди, мінеральні солі. Крім того, ефірна олія, що надає цибулі специфічного запаху і гострого смаку; сульфіди, йод, органічні кислоти (яблучна, лимонна). 70—100 г цибулі задовольняють добову потребу людини у вітаміні С.

Народи світу здавна цінували цибулю як ефективні ліки. Під час різних епідемій (тиф, чума, грип) у народі вважалося за необхідне щодня з'їсти хоча б одну цибулину. Дію її з'ясовано недавно наукою у зв'язку з відкриттям фітонцидів (кінець 40-х років) професором Б. П. Токіним. Встановлено, що фітонциди цибулі згубно діють на дизентерійну, дифтерійну і туберкульозну палички, на стрептококи та інші бактерії, а також на трихомонади. Навіть у хліві цибуля помітно охороняє тварин від епідемічних захворювань.

Лікування Шлунково-Кишкових захворювань

1. Achillea millef olium L. р. р.— деревій звичай ний(кровавник)
2. Acorus calamus L— аїр тростинний (лепеха звичайна)
3. Aegopodium podagrariaL— яглиця звичайна
4. Alchemilla L.— приворотень звичайний (гусяча лапка, зірочки)
5. Allium L.— цибуля городня
6. Allium sativum L..— часник городній
7. Althaea officinalis L.— алтея лікарська
8. Archangelice officinalis Hoffm,— дягель лікар­ський
9. Angelisa silvestris L.— дудник лісовий
10. Artemisia absinthium L.— полин гіркий
11. Artemisia vulgaris L.— полин звичайний (чор­нобиль)

Alchemilla L.— приворотень звичайний (гусяча лапка, зірочки)

Alchemilla L.— приворотень звичайний (гусяча лапка, зірочки).

Рос. назва: манжетка обьїкиовеиная.

Родина: Rosaceae — розові.

Приворотні — це рослини із стеблом 10—ЗО см заввишки, яке стелиться і дугоподібно піднімається вгору, особливо під час цвітіння. Нижні листки на довгих черешках, а верхні майже без черешків; нижні — семи-десятилопатеві, верхні — п'яти-шестилопатеві, формою нагадують манжет — звідси і назва. Листки округлі, зарубчасто-пильчасті, з обох боків вкриті волосками. Квіток багато, вони дуже дрібні, зелено-жовті. Смак рослини іноді гіркуватий, а здебільшого терпкий, в'яжучий. Запах слабо бальзамічний. Рослина поширена в значній смузі України, крім найбільш південних облас­тей. Росте на луках, у гаях, на межах, узліссях, на пасо­вищах. Більшість видів любить вологі місця.

За хімічним складом містить дубильні речовини — 6—8 % танінів (галлотаніни елагового типу), гіркі речовини, органічні кислоти (елагову), смоли, вуглеводень, мінеральні солі.

Збирають надземну частину рослин під час цвітіння, очищаючи її від відмерлих частин. Кореневища разом з придатковим корінням збирають восени, очищають їх від старих частин, ретельно миють у проточній воді. Сушать у провітрюваному місці.

На організм людини діє в'яжуче, відхаркувально, поліпшує обмін речовин.

Наукова медицина у нас не користується цією рослиною. В народі надземну частину (траву) або суміш подрібнених кореневищ і траву вживають у таких випадках: всередину при нетравленні шлунка, здутті киiечника і при млявій перистальтиці кишок; при катарах дихальних шляхів як відхаркувальний засіб, а також при туберкульозі легень. Для внутрішнього вживання користуються травою приворотня відвареною (накритим) у виноградному вині (ЗО г трави на 1 л вина) при кавернах у легенях і при поносах, по 3—5 чарок на день (у чарці 40—50 г).

Тривалі стійкі поноси спиняють вживанням гарячого відвару на червоному вині (кагор) з таких трав: приворотня, гілок чорнобилю (2.1.11) таалтейного коре ня (2.1.7) — всього порівну, 4 столові ложки суміші на І л води. Натщесерце випивають півсклянки гарячого відвару, а відвар, що залишився, ділять на три прийоми і випивають гарячим, кожний прийом через годину після їжі.

Aegopodium podagrariaL— яглиця звичайна

 Aegopodium podagrariaL— яглиця звичайна.

Народні: снитка, дяглиця, гер та інші.

Рос. назва: сныть обыкновенная.

Родина: Аріасеае (Umbelliferae) — зонтичні, селерові.

    Багаторічна трав'яниста галарослина з довгими кореневищами. Стебло заввишки 50—100 см, гладеньке, порожнисте, борозенчасте, вгорі розгалужене. Нижні  листки  з  довгими  черешками,   двічітрійчасті,широкотрикутні, з видовжено-яйцевйднимй, гостроплчастими загостреними частками, верхні — дрібніші, з коротко розширеними в піхву черешками, трійчасті, з біч­ними двороздільними, рідше цілісними листочками. Квітки білі. Суцвіття — складний зонтик.   

    Верхівкові зонтики мають часом до 25 променів плодючих, бічні — дрібніші, неплідні; обгорток та обгорточок немає. Плід — двосім'янка. Цвіте у V—VII. Росте на вологих місцях, у лісах, серед кущів, часом створює майже суцільні зарості. У парках, садибах подекуди стає набридлим бур'яном. Рекомендую вживати для борщів, заквашувати, переробляти на свіжу ікру.

Acorus calamus L— аїр тростинний (лепеха звичайна)

Acorus calamus L— аїр тростинний (лепеха звичайна). Народні назви: татарське зілля, шувар.

Рос. назва: аир болотньїй, аир пахучий.

Родина — ароїдні.

Малюнок — таблиця І

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим, товстим кореневищем. Всередині воно біле, дещо губ­часте, зверху жовте або жовто-зелене. Стебло біля осно­ви червонувате з ліловим (часто) відтінком, листки — з виразно виявленими жилками, мечоподібні, м'ясисті. Цвіте в VI. У нас не дає плоди (або дуже рідко). Завезений в Європу з Туреччини в XVI столітті. Смак кореневищ гірко-пекучий, запах приємний. Рослина добре відома всім жителям села й міста. В релігійне свя­то Трійці прикрашають листям помешкання, кладуть його на підлогу, під скатертину. До речі, це доцільно не тільки для запаху, але і через те, що рослина певною мірою фітонцидна, дезинфікуюча. Хоч кореневища гір­кі, діти по селах виривають листостебла і із зовнішніх листочків, що по краях мають тонку плівку, роблять пискавки, тим самим дезинфікують рот, а внутрішні (нижні) частини листостебла їдять (вони негіркі).

Зустрічається майже по всій Україні. Росте на боло­тистих луках, болотах, по берегах і на мілководді річок, озер, подекуди утворюючи великі зарості.

Збирають кореневища, викопуючи їх вилами, восени або навесні. Відмивають у холодній воді, очищають від придаткових коренів (ножем), ріжуть грубші корене­вища вздовж і ділять на шматки по 5—6 см і сушать (не на сонці, а в затінку, при температурі не вище ЗО— 35°, бо втрачається ефірне масло). Ознака висуше­ного — ламається при згинанні. Переховують сухе у щільних коробках (або скляних банках, бо може відво­ложуватись у сирому місці і запліснявіти). Строк збері­гання — 3 роки.

Achillea millef olium L. р. р.— деревій звичай ний (кровавник)

  Achillea millef olium L. р. р.— деревій звичайний (кровавник).

Рос. назва: тисячелистник обнкновенньїй, кровавник.

Родина: Asteraceaе (Compositae) — складно цвіті.

Ця усім відома рослина має пружне стебло, що сягає 50 см. Кореневище повзуче з пагонами. Стебло пряме, трохи волосисте, як і листки. Квіти звичайно білі, але зустрічаються (рідко) рожеві або з фіолетовим відтінком, дрібні. Запах бальзамічний, приємний. Квітки запашні, на смак гіркі. Цвіте з другої половини травня до кінця літа. Поширений повсюдно, росте по луках, по лях, межах, вздовж доріг, по схилах, чагарниках, лісових галявинах. Хімічний склад: ефірна олія (0,18—0,8 %), гіркий алкалоїд ахілеїн (0,15 %), таніни (близько 2,8 %), фітон циди, аспарагін, жирна олія (1,8 %), цінеол, пінен, бор неол, туйон, органічні кислоти, аскорбінова кислота (вітамін С), каротин, філохінон. До складу ефірної олії входять проазулен (25—ЗО %), азулен (1—10 %), цінен, борняол, складні ефіри (10—13 %), камфора, туйон, цінеол (8—10 %), карцофілен, мурашина, оцтова та ізо валеріанова кислоти, спирти (20 %). А ще: аконітова кислота, гіркі та дубильні речовини, смоли, інулін, мінеральні солі, каротин, холін.

Збирають: квіти, стебла з суцвіттями, листя (в V і піз ніше). Тут і надалі в тексті книги місяці збору рослин позначені римськими цифрами: V — травень, XI — листопад і т. д.

Деревій використовується як у науковій, так і в народ ній медицині. Це вельми популярний лікувальний засіб. Вважають, що рослина поліпшує травлення, спиняє кровотечу, сприяє правильному обмінові речовин. Його приймають всередину, вживають зовнішньо.

Внутрішньо. Сік з листя деревію, з медом, по 3 чайні ложечки на день, п'ють для посилення апетиту, поліпшення обміну речовин, при хворобі печінки та жіночих хворобах.

Використання і дозування лікарських рослин

      Дія рослини на організм може бути неоднако­вою і залежить від особливостей стану здоров'я людини. В той же час помічено, що кожна рослина має свої особ­ливості дії на різні органи або їхні функції. Крім того, в народі вважають, що дія однієї рослини менш ефектив­на, ніж при поєднанні кількох рослин, взятих з однієї і тієї самої групи їх.

    На базарах і тепер можна зустріти жінок, дідусів, які торгують місцевими та привозними лікувальними росли­нами. Матеріали і поради деяких з них певною мірою можуть заслуговувати на увагу дослідника. Рослини звичайно групують на шлункові, серцеві, апетитні, пе­чінкові, жовчні, нервові, ниркові, ранові, такі, що чис­тять кров, легені, простудні, жіночі і т. д. А якщо поку­пець викликає у продавця співчуття, то останній охоче запропонує кілька рослин для суміші і зробить це не тільки з комерційних міркувань.

Зберігання лікарських рослин

     Із сказаного вище випливає, що лікарські рос­лини при сушінні змінюються. Ще більшої зміни зазна­ють вони при зберіганні, мало-помалу втрачаючи свої лікувальні якості. Більшість рослин втрачають їх через кілька років, а деякі псуються навіть протягом року і стають непридатними до вжитку. Фармакопея вимагає щорічного заготовлення свіжих матеріалів: листя бела-донни, наперстянки, блекоти, дурману, суцвіть (шишок) хмелю, бульб аконіту, трави болиголова, кореневищ папороті, плодових тіл (грибниць) ріжків і насіння льо­ну. Рідкісний приклад поліпшення якостей при збері­ганні являє собою кора крушини, яка вважається кра­щою після дворічного зберігання.

      Для збереження добре висушеного зілля мають вели­ке значення місце зберігання, тара, упаковка. Найбіль­ше треба остерігатись вологого приміщення і зберігання в незакритому вигляді: вбираючи вологу, заготовлене зілля руйнується, змінюється його колір, з'являється запах цвілі. В результаті діяльності мікроорганізмів, зокрема плісеневих грибків, які попали на нього, приско­рюється псування зілля. Приміщення має бути сухе, доб­ре провітрюване, доступне для частого огляду, тому під комору для лікарських рослин не можна відводити сарай або підвал. Надійним складом може бути неопалювана кімната при жилому приміщенні з хорошою вентиля­цією.

     Деяку сировину лікарських рослин краще зберігати неподрібненою у холодному і темному місці. Зокрема, таку, яка містить в'яжучі речовини (таніни), а також олійні, в тому числі ефірні олії. Останні треба збері­гати окремо у щільно закритих коробках (посудинах). Сировину, яка має багато слизу (наприклад, корені живокосту лікарського), треба зберігати в сухому і про­вітрюваному місці, бо вона легко піддається псуванню (не плутати цвіль з нальотом висохлого слизу).

      Усі отруйні матеріали треба зберігати лише в окре­мому місці (краще приміщенні) при повній гарантії не­можливості змішати їх з іншими. Про окремі випадки особливостей упаковки та зберігання йтиметься в описі окремих рослин за видами.

Сушіння лікарських рослин

    Сушіння лікарських рослин має припинити руйнівну діяльність ферментів (бродіння) і тим самим уберегти на тривалий час діючі начала, що містяться в рослинах.

    Сушать зібраний матеріал звичайно на горищах (під ґонтовим, залізним чи шиферним дахом) або в спеціаль­них сушильних сараях, у сушильнях, але не на сонці.

    При сушінні з рослин випаровується значна частина води, і тому рослини втрачають у вазі: трава — 70 %, листя — 80 %, квіти — 75 %, корені — 65 %, кора — 45 %.

Для більшості рослин при використанні тепла темпе­ратура не повинна перевищувати 40—50 °С. Щоб збе­регти запах (ароматичні речовини) і вітаміни (особ­ливо С), шипшину, корінці і траву первоцвіту та інше зілля слід сушити при температурі не вище 35 °С.

Збиранням дикоросту­чих лікарських

   Всякому, хто бажає зайнятися збиранням дикоросту­чих лікарських рослин, заповідаємо таке:

1.  Дикоростучі лікарські рослини — це загальне все­народне багатство, а тому це багатство треба цінувати і плекати, а не експлуатувати без міри.

2.  Якщо у вашій місцевості певний вид лікарської рослини росте у великій кількості, намагайтесь збирати її так, щоб на 4 квадратні метри залишалось бодай з десяток кущиків зілля.

3.  Ніколи не збирайте тих рослин, яких у вашій місце­вості обмаль, не чіпайте їх до повного дозрівання і потім допоможіть розсіятися на більшому просторі.

При збиранні рослин треба знати:

а)  які частини того або іншого виду лікарської рослини застосовуються в народній (і взагалі) меди­цині;

б)  о якій порі слід проводити збирання і як саме тех­нічно воно використовується;

в)  як сушити рослини;

г)  яких заходів слід вживати для кращого збереження іаготовленого зілля.

 ЗБИРАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

    Усяка лікарська рослина містить у собі одне або кілька (а то і комплекс) діючих начал, тобто речо­вин, здатних за певних умов виявляти в організмі люди­ни і тварини ті або інші цілющі властивості. Ці начала іноді розподіляються по всій рослині.    Частіше ж зосе­реджуються лише в певних її органах, а тому для ліку­вальних потреб вживається або вся рослина, або ж ті частини її, які містять діючі начала. В одних рослин це корені, у других — листя, у третіх — квіти, в четвер­тих — уся надземна частина або верхівки рослини і т. д.

     Кількість діючих начал у лікарській рослині в різні періоди росту і розвитку її буває неоднакова й колива­ється, тому час збирання лікарських рослин має при­падати на момент найбільшого розквіту в них діючих начал. Так, якщо використовується вся рослина, її зби­рають на початку цвітіння; у такий же час збирають і рослини, від яких вживаються всі надземні частини — трава. Листя збирають, як правило, перед цвітінням, за винятком підбілу (мати-й-мачуха — Tussilago farfa-га L.), у якого листя виростає після цвітіння. Корені, кореневища і бульби заготовляють восени, після припи­нення в рослині руху соків, або рано навесні до його початку. Насіння і плоди — в період повного достиган­ня, крім деяких винятків. Наприклад, насіння болиголо­ва плямистого —   Conium maculatum L.— збирають ще зеленим (дуже отруйна рослина); або насіння дикої моркви —Daucus carota L.— дехто збирає нестиглими й окремо — стиглими. Нарешті, кору збирають навесні під час руху соків у рослині.

     Збирати надземні частини рослини, передусім квіти, слід у суху погоду і як зійде роса, бо тільки за цієї умови при сушінні зберігається природний колір рослини. Це дає можливість уникнути самонагрівання (процесів бак­теріального розкладу), в результаті якого рослина часто втрачає діюче начало.

Зберігаю тут батьківський (М. А. Носаля) термін «діюче начало» замість вживання звичного «діюча речо-вина», тому що, на мій погляд, перше краще передає суть справи. «Діюче начало» дає саме «начало» — по­штовх до створення в процесі біохімічної реакції саме в організмі діючої лікувальної речовини, вже — Іп зіаіи nascendi — тобто в момент його (начала) утворення, а потім наступає витворення в організмі своєї, близької за біохімізмом йому речовини — саме безпосередньо лікувальної. Може, цей процес саме і є визначальним для лікувального ефекту.

     Кору знімають зі стовбурів і гілок (крушина), а у дуба тільки з гілок шляхом кільцевих надрізів її до деревини і надрізу вздовж гілки від одного кільцевого надрізу до другого і відбирають ручним способом у напрямі зверху вниз.

Особливості збирання окремих рослин подаються далі при їх описі.

В яких місцях не слід збирати лікувальні рослини? Справді, раніше таке питання не виникало, нині ж... Не слід збирати рослини вздовж доріг з інтенсивним рухом автотранспорту, де в повітрі висока концентрація відпрацьованих газів. Збирати рекомендується не ближ­че ніж за 500 метрів від шляху. Варто обминати звалища, смітники, території, забруднені шкідливими відходами хімічних заводів, радіаційними нуклідами. Непридатні для збирання і рослини з підвищеним вмістом нітратів. Санітарні служби і заготівельні організації повинні за­здалегідь попереджати населення, де не можна збирати лікарські рослини, і не приймати сировину з таких місць. Таке попередження зараз дуже важливе, актуальне.

     Слід також мати на увазі, що сировина неотруйних лікарських рослин, вражена деякими грибковими хворо­бами, або й чиста, але яка неправильно зберігається, теж може (внаслідок грибкових чи бактеріально-фер­ментативних процесів) стати отруйною.

     І ще дозволю собі, хай дещо прожективно, сказати таке: заздрю молодим дослідникам, які мають змогу (і повинні) зацікавитися використанням «чорнобиль­ських рослин» та інших біооб'єктів для відкриття і (на превеликий людський жаль, але й таке маємо) «пози­тивних» явищ серед наслідків цієї трагедії. І треба по­спішати, бо ж можуть поступово втратитися ці виняткові можливості. Природа — могутній «гомеостазник (регу­лятор рівноваги життя), отож треба простежити процеси її «роботи», її можливості, щоб знати, як ми зуміємо і чи взагалі зуміємо їх інтенсифікувати.