Angelisa silvestris L.— дудник лісовий

 Angelisa silvestris L.— дудник лісовий.

 Рос. назва: дудник лєсной.

 Родина:  Аріасеае— зонтичні.

     Рослина багаторічна, з коротким товстим коре­невищем, з якого при розламуванні виділяється білий сік. Стебло пряме, дудчасте, заввишки до 1,5 м. Листя дво-, трипірчасті, верхнє зі здутими піхвами. Квіти білі, дрібні, часом кремові, зібрані у великі зонтики. Загаль­ної обгортки майже немає. Запах розім'ятих стебел і кореневищ сильний, специфічний, смак гіркий.

Росте на вологих луках і в лісах серед чагарників, на берегах і в заплавах річок, на берегах ставків і в ярах. Зустрічається в Україні повсюдно. Цвіте у VII—VIII.

     Кореневища заготовляють навесні; восени збирають насіння (дуже мала потреба). На організм людини діє потогінно, вітрогінно. У рослині міститься 11,5 % про­теїну, 7,4 % жиру, 19,1 % клітковини, 1,6 % кальцію, 0,35 % фосфору; в листі, крім того, є 924 мг% аскорбі­нової кислоти, летка олія, ангелікова смола тощо. Наукова медицина не користується цією рослиною, проте використовує його родича — дягель лікарський (2.1.8). У народі ж застосовується широко: при нетрав­ленні шлунка як чай (настій) з кореневищ (20,0 г на 1 л води); при здутті кишечника (порошок, тричі на день на кінчику ножа); при млявому відходженні сечі, при затриманні сечі; при катарах легенів як ефективний за-. сіб, проти глибокого кашлю.

     Під час епідемії холери пили краплями спиртову настоянку дудника (краще дягеля лікарського — 2.1.8) і часнику, а також курили міцну махорку як засіб, що (так вважали) уберігав від зарази.

    Наводжу кілька народних рецептів внутрішнього і зовнішнього вживання дудника.

При здутті кишок і кольках: за день 5 столових ложок відвару з кореневища дудника, аїру (2.1.2) і дубової кори (2.7.1). Всі компоненти для суміші в подрібненому вигляді в рівних кількостях, а для відвару беруть 1 сто­лову ложку збору на 1 склянку води.

    При недостатній діяльності нирок для посилення виді­лення сечі: відвар з кореневищ і коренів дудника і трави хвоща польового, обидві рослини в рівних частинах по­дрібненої сировини (сухої). Столова ложка суміші на 1 склянку води._у Кип'ятять в емальованій каструльці 10 хвилин на слабкому вогні. Випивають за день 3 склян­ки, тому і готують 3 столові ложки на 1 літр води.

Gри стійких поносах, коли першопричину усунено, багато засобів випробувано, а полегшення немає, засто­совується чай по 3 чашки на день з відвару на червоному виноградному вині такої суміші. Трав узяти по 5,0 г кож­ної на 0,5 л вина: полину (2.1.11), хвоща (2.3.14), коре­невища дудника, трави звіробою (2.1.28), трави золото­тисячника (центурії) (2.1.15) і по 2—3 г холодної м'яти (2.1.35) і кореня валеріани (2.9.6). Корінь валеріани і зілля холодної м'яти не варять, а для настою всипають у відвар, коли він париться. Парять у закритій посудині півгодини. Для прийому на 1 склянку окропу вливають 2—4 столові ложки такого відвару суміші на вині.

Зовнішньо дудник лісовий вживається у зборі з запаш­ними травами (відвар під накриттям або напар) для зміц­нювальних ванн, або спиртова настойка для натирання при подагрі, ревматизмі, болях у попереку. В остан­ньому випадку включають ще й 2 столові ложки (для настою) квітів кінського каштана. Крапля соку (із сирого кореневища) в дупло хворого заспокоює біль. Цього ж досягають жуванням коре­нz дудника.

     Столову ложку дрібно нарізаного кореня чемериці  і чайну ложку насіння дудника добре розти­рають і змішують з несолоним свинячим салом (смаль­цем). Цією маззю користувались у народі проти вошей, намазуючи тіло тонким шаром і трохи втираючи. Зви­чайно, після такої процедури руки треба ретельно по­мити.

    При болях у вусі (отит) впускають у канал вуха кілька кразедь соку з кореневища.чи кореня дудника.

      Кореневища і корені дудника зберігають у мішечках або коробках, а насіння — у мішечках. Строк збері­гання — до 3 років.