Archangelice officinalis Hoffm,— дягель лікар­ський

Archangelice officinalis Hoffm,— дягель лікар­ський.

Рос. назва: дягиль лекарственньїй.

Родина:   Аріасеае (Umbelliferae) — зонтичні.

     Рослина дворічна. Стебло пряме, голе, порож­нисте, циліндричне, заввишки 120—250 см. Листя вели­ке,  голе,  з досить  великими здутими піхвами,  двотрипірчастіі, з великими яйцевидними дво- і трилопатевими сегментами. Квіти дрібні, зеленувато-білі, зібрані верхівці стебла та його відгалужень напівкулястими або майже кулястими зонтиками діаметром 10—18 см з 15-40 опуеними промінчиками. Загальної обгортки зонтиків немає, але при основі кожного є обгорточки, то складаються з маленьких щетинистих листочків. Цвіте в VI—VIII. Росте на болотах, берегах річок. По­ширений у Лісостепу, Поліссі, в Степу. Загалом поши­рення не дуже велике, а тепер, у зв'язку з осушенням заболочених земель, ще менше. Тому, збираючи його, слід залишати кращі рослини і на розпушеній при вико­нуванні (восени) землі не полінуйтеся підсіяти насіння, тобто плодики,— пласкуваті, крилаті двосім'янки, що дозрівають у VIII—IX.

Заготовляють кореневища з коренями з рослин першо­го року життя восени (IX—X), а рослини другого року — рано весною. Сушать на горищах (краще під залізним дахом), а також у печі при температурі до 40 °С. Пере­ховують у сухих, провітрюваних місцях у мішках, ящиках. Строк зберігання — до 3 років.

    Біохімічний склад: Усі частини рослини мають приєм­ний запах. У сухих кореневищах ефірної олії — 0,35— І %, у насінні — 0,32—1,5 % (ніжний, стійкий його аромат), у свіжій надземній частині — 0,015—0.1 %. Головною складовою частиною ефірної олії є: фенан-дрен, пінен, гідрооксіпентадеканова кислота та її лактон амбретропід, що надає маслу характерний запах, метил -маслична кислота, цимол, спирти і сесквітерпени; крім того — пінен, ефіри оцтової і валеріанової кислот; кума-рани і фурокумарини: бергаптен острубан, ізопімпінел-лин, оксіпеуцеданин і феллоптерин. У плодах до 2 % жирної олії. В коренях є смоли, віск, гіркі і дубильні речовини, фітостерини. В листях і квітах — кверцетин, флавоноїд діомин.

     У попередніх виданнях книги Носалів застосування дягеля лікарського ототожнювалось з дудником лісо­вим. У цьому є певний резон, однак вживання корене­вищ із коренями дягеля багатше і різнобічніше за спек­тром дії на організм (більш комплексне), що підтверджу­ється як у народній практиці, так і в офіційній медицині. Особливо цінують дягель знавці народного лікування, досвідчені травознаї. Використання ними дягеля майже повністю узгоджується з матеріалами наукових розро бок вітчизняних і зарубіжних вчених-фітотерапевтів, фармакогностів.

    Витяжки з кореневищ і коренів дягеля підвищують секрецію шлункового соку, підшлункової залози, жовче-відділення   (при   застійних   явищах),   сечовідділення, потовідділення, збільшує утворення слизу у верхніх ди­хальних  шляхах.   Проявляють  спазмолітичні  власти­вості,  знімають кишечні коліки,  діють  заспокійливо. Призначаються лікарями при дискенезії жовчних шля­хів (знімають позиви до нудоти та блювання), а також при вегетативному неврозі. Як відхаркувальний і проти­запальний засіб призначаються при ларінгитах, брон­хітах, пневмоніях самостійно (настій, відвар), або в зборі з іншими лікарськими рослинами. Корені і кореневища дягеля входять до складу сечогінних сумішей, для ліку­вання від ревматизму, артритів, а також від деяких нер­вових захворювань. Крім того, при слабій перисталь­тиці, нерегулярних випорожненнях, при відсутності апе­титу у дітей та молоді на нервовому грунті, головних болях внаслідок порушення травлення, а в людей похи­лого віку — при серцевих нездужаннях,  пов'язаних з розладами травного процесу. Дягель (корені, кореневи­ща) включається також у збори для лікування від гаст­риту з пониженою кислотою, захворюваннях дванадця­типалої кишки.

     Готують настій так: 1 столова ложка коренів на 1— 1,5 склянки гарячої води (поставити посуд над парою під

накриттям на 20 хвилин), відставити на 10 хвилин, про­цідити, пити 1/3—1/2 склянки 2—3 рази в день перед їжею як шлункове, після їжі — як вітрогінне, протифермента-ційне (при здуттях), заспокійливе.

     За С. Я. Соколовим і І. П. Замотаєвим, готують від­вар: 10 г (3 столові ложки) сировини на одну склянку води методом водяної бані 15 хвилин, охолоджують 45 хвилин, доливають кип'яченої води до об'єму 200 мл, відціджують і приймають по півсклянки 2—3 рази на день після їжі як спазмолітичний, збуджуючий апетит, відхаркувальний і потогінний засіб.

     Спиртову настоянку кореневища з коренями вжива­ють для знеболюючих натирань.

У збори лікарських рослин для регулювання трав­лення включають разом з дягелем ще м'яту (2.1.35), насіння кропу чи фенхелю, кореневища аїру, суцвіття рум'янку лікарського (2.1.34), корінь кульбаби (2.2.11), траву вовчецю кучерявого (2.1.18). Не забудемо: остан-

ній протипоказаний при хворобах нирок. У заспокій-ливих зборах: разом із суцвіттям деревію (2.1.1), травою чи тільки листям меліси (2.5.3), коренем валеріани (2.9.6), листям трилисника (бобівника — 2.1.36), шишка­ми хмелю (2.3.20).

     На мій погляд, кількість і дозування (з урахуванням особливостей пацієнта) і методику застосування визна­чає лікар.

     Як бачимо, в народі та офіційній медицині дягель відносять до групи найбільш різнобічних по фармако-динаміці (дії) видів лікарських рослин.

    Зі свіжих порізаних шматочків листових черешків варять смачні цукати (як і з дудника), варення. Корені і кореневища використовують для виготовлення мароч­них алкогольних напоїв. На жаль, в Україні він уже зустрічається у невеликих кількостях, тому збирачі по­винні неодмінно сприяти його поширенню: залишати кращі рослини на сім'янники, підсівати у місцях збору тощо. До речі, у західних країнах його вже культи­вують.