Використання і дозування лікарських рослин

      Дія рослини на організм може бути неоднако­вою і залежить від особливостей стану здоров'я людини. В той же час помічено, що кожна рослина має свої особ­ливості дії на різні органи або їхні функції. Крім того, в народі вважають, що дія однієї рослини менш ефектив­на, ніж при поєднанні кількох рослин, взятих з однієї і тієї самої групи їх.

    На базарах і тепер можна зустріти жінок, дідусів, які торгують місцевими та привозними лікувальними росли­нами. Матеріали і поради деяких з них певною мірою можуть заслуговувати на увагу дослідника. Рослини звичайно групують на шлункові, серцеві, апетитні, пе­чінкові, жовчні, нервові, ниркові, ранові, такі, що чис­тять кров, легені, простудні, жіночі і т. д. А якщо поку­пець викликає у продавця співчуття, то останній охоче запропонує кілька рослин для суміші і зробить це не тільки з комерційних міркувань.

    Цим можна пояснити те, що скрізь, де йдеться про боротьбу із стійким і тривалим захворюванням, народ застосовує суміші трав, і небезрезультатно. Вважають це за потрібне при захворюваннях,  які  супроводять головну хворобу (при ускладнених захворюваннях). Йдеться не лише про різні діючі начала в різних росли­нах, а й про те, що діючі начала однієї рослини звіль­няються для своєї роботи або ж стимулюються деякими речовинами іншої рослини, яка по суті не є безпосе­редньо лікарською.    При складних захворюваннях ефект лікування вирішують не самі рослинні ліки, а їхня взаємодія.    Це, безумовно, треба враховувати при вивчен­ні ефективності застосування народних лікарських рос­лин. Взаємодії в організмі лікувальних начал дуже складні, але вивчення їх — без сумніву, вдячне завдання.

Лікувальні рослини застосовуються в народі як вну­трішньо, так і зовнішньо.

Внутрішньо вводять:

 1) у вигляді вичавленого соку,

 2) відварів, 

3) витяжок з коренів, кори, насіння плодів, квітів — з допомогою води, вина, горілки, спирту, тобто настої,

 4) порошку з висушених частин рослин.

     Дуже раціональним вважаю змішування послідовно настою з відваром однієї і цієї ж самої порції сировини.

     Зовнішньо — у вигляді ванн, клізм, обгортань у про­стиню, намочену у відварі з рослин, у вигляді примочок, компресів, прикладань частин рослини (пасти з них) до хворих місць і т. д.

     Дозування лікувальних рослин. Народна практика по­казує, що найчастіше зустрічається і, можна вважати, найбільш прийнятна загальна доза для приймання все­редину — одна столова ложка з верхом подрібненої су­хої рослини (суміші) на склянку окропу або чотири столові ложки на літр кип'ятку. Особливості дозувань окремих рослин буде подано при викладі відповідних матеріалів.

     Виходячи з народної й особистої практики, є потреба зробити кілька пояснень про те, як готувати відвари і на­пари з трав і коли саме робити відвари, а коли напари.

Якщо суміші містять кору, корені, бульби, насіння, ягоди, деревину і листя рослини мучниці, тоді здебіль­шого готують відвари, в інших випадках —- напари. Корені живокосту і ягоди шипшини не можна відварю­вати, а тому, готуючи суміш для відвару, не слід туди класти зазначені компоненти. Діючі речовини, закладені в корені живокосту, і вітаміни в «ягодах» шипшини руй­нуються при кип'ятінні.

     Готування відвару: чотири столові ложки суміші наси­пають у півторалітрову посудину (найкраще глиняну або емальовану, щоб уникнути реакції з металом), заливають літром перевареної води, розмішують, накривають кришкою і залишають на ніч при кімнатній температурі. Роблять це звечора. Вранці суміш ставлять на вогонь і, коли закипить, кип'ятять під кришкою 5—7 хвилин. Знімають з вогню, залишають накритою на півгодини, потім проціджують крізь чистеньку шматинку і віджимають. Зілля викидають, а відвар, коли він прохолоне, підігрівають і п'ють. Натщесерце гарячим виливають цілу склянку, а решту випивають протягом дня за чотири прийоми, кожний прийом через годину після їжі. І так весь час протягом лікування, щодня готуючи свіжий відвар. При закисанні відвару на кінець дня (влітку) готують менші порції його, приблизно на два прийоми. Напар (настій) готують майже так само. Різниця лише в тому, що зілля заливають окропом і цілу ніч парять у духовці (яка поступово холоне). Вранці проціджують, підігрівають і приймають, як і відвар.

      Це найбільш загальноприйняті в народі способи готування відварів і напарів (настоїв).

У кожній лікарській рослині в переважній більшості випадків міститься дуже мала частинка діючої речовини чи речовин (в окремих, правда, буває навпаки), кількість яких в домашніх умовах людина поки що практично змінити не може. Тому, користуючись лікувальними рослинами, ми приймаємо з ними мікроскопічну частку тієї речовини, яка дає лікувальний ефект. Лікар дозу ліків або збільшує, або зменшує — залежно від своїх міркувань.

     В народі ж дозування встановлюють, збільшуючи кон-центрацію напару, відвару, кількості порошку, не знаючи, скільки діючої речовини є в цій дозі. Лікуються рослинами тривалий час, і практика показує, що чим довше лікуватися (ніби харчуватися) ними, тим краще. Наприклад, при деяких хворобах (тривалі виразкові процеси в шлунку, запущені екземи) лікуються рослинами багато місяців, роблячи через кожні два місяці перерву на 14 днів. При цьому можна міняти компоненти у зборах. Під час тривалого лікування рослинами не зайве подбати й про певний режим, як-от: ходіння на свіжому повітрі, перебування в сосновому лісі, ванни, сонце тощо. їжу рекомендують не стільки ситну, скільки легкотравну, з виключенням із неї алкоголю і всяких прянощів. Так вважав М. А. Носаль. Тепер є термоси різної ємкості. Це полегшує і покращує одержання водних витяжок діючих начал з ліку­вальних рослин. У зв'язку з цим зараз найбільш поши­рене дозування на одну добу (день) — це дві столові ложки збору або окремої лікарської рослини на півлітра крутого кип'ятку з різною тривалістю настоювання, частіше з вечора на всю ніч до ранку, і з триразовим прийомом настою теплим по півсклянки і до сну — чет-вертий раз (рештки рідини із включенням віджатої з усієї порції зілля).

     Все більше входить тепер у практику одержання ви­тяжок із лікарських рослин методом -«водяної бані». Для цього треба мати дві емальовані каструльки, одна міст­кістю 1,5—2 літра, друга — до 1 літра. У більшу нали­вають до ²/₃ води, в меншу висипають добову дозу лікарських рослин і заливають відповідною кількістю перевареної, відстояної води. В більшу каструлю з во­дою вставляють меншу із зіллям і водою так, щоб рівень води в більшій не доходив до країв внутрішньої на 10 см. Траву розмішуємо ложкою і накриваємо каструльку кришкою. Ставимо цю систему (каструльку в каструль­ці) на вогонь і доводимо до кипіння води в більшій каст­рульці. Кип'ятимо воду в зовнішній каструлі: для одер­жання настою — 15 хвилин; для одержання відвару — ЗО хвилин.

     Після цього накриту каструлю відставляємо і даємо їй охолонути, проціджуємо і рештки сировини (трави) віджимаємо, одержану витяжку доливаємо перевареною водою до первинного об'єму (приміром: до 0,5 л або 0,15 л чи 1,0 л).

Коли в ліках провідну роль мають дубильні речовини (таніни), тобто речовини в'яжучі, то настій чи відвар треба відразу після його виготовлення (тобто ще гаря­чим) відцідити в термос (відповідної ємкості) і так три­мати для поступового (тобто 3—4-разового) приймання. Настій інших зборів можна перелити в термос разом із травою.

     Для збереження деяких діючих начал збір трав не ре­комендується варити. У той же час витяжка інших важ­ливих начал досягається тільки відварюванням (напри­клад, із коренів, кореневищ, кори). Для цього практи­кується розділення компонентів перед змішуванням їх: одних — для витяжки із настоєм, інших — з відваром. А вже потім настій і відвар змішують перед прийманням (наприклад, коли маємо справу з корінням бедренця, дивосилу, корою верби тощо). Буває ж так, коли нас цікавить повне використання тільки одного компонента (наприклад, корени бедренця). У таких випадках дозу його (хай це буде, скажімо, тільки одна чайна ложка) загортають у марлевий мішечок, зав'язують ниткою з довгим кінцем і з усієї дози роблять напар чи настій, витягнувши кінець нитки за край посуду. Потім пакетик витягують за нитку і роблять з нього ще відвар на слабо­му вогні хвилин 10—15 у невеликій кількості води (на­приклад, в емальованому кухлику). Потому відціджують і зливають у приготовлений у термосі настій. Приймають вже цю суміш разом, як і належить.

     Настої і відвари у теплому місці швидко псуються (закисають). Навіть у холодильнику їх зберігають не довше двох діб. Тому краще всього слід виготовляти їх у такій кількості, щоб використати протягом одного дня. У певних випадках лікувальним є й сік з рослини (ска жімо, з капусти, бульби картоплі, листя подорожника, трави настурції водної тощо). Його одержують з подріб неної і розтовченої маси сировини (але не у м'ясорубці!) шляхом вичавлення (добре,  коли є  соковижималка). Дехто сік з рослин приймає з медом, з відвареним для киселю крохмалем.

     Для виготовлення мазей із порошку або із соку лікар ських рослин віддають перевагу не вазелінові, а несоло ному свіжому салу (особливо внутрішньому), свіжому маслу (вершковому або рослинному).

      Порошок із сухих рослин одержують в різний спосіб, найчастіше користуючись кавомолкою. Часом його до дають просто в їжу, особливо при лікуванні дітей.

Фітотерапевти тепер (та і травознаї з народу) при три валому лікуванні травами у підбірці компонентів зборів (сумішей) роблять декотрі зміни, щоб запобігти ному звиканню організму.

     Для визначення кількості сухих лікарських рослин на день чи добу в народі частіше користувались не ва гою, а «на око», або столовою, чайною ложкою, шкали ком, кількістю (наприклад, порошку), що вміщується на кінчику ножа.

     Для певності ложку з травою пристукують дном, щоб суміш рівномірно осіла.

Подаю орієнтовну вагу одної столової ложки сухої сировини в грамах:

квіти липи подрібнені — 5 г

, квіти волошки синої— 1,5—2 г,

кошики (суцвіття) волошки  синьої подрібнені — 3—4 г,

пелюстки яснотки  білої (глухої кропиви) — 2   г,

 квіти (суцвіття) ромашки лікарської — 2—3 г,

 «волос» (тобто стовпчики з приймочками) кукурудзи — до 4 г,

листя  з  верхівками  стебел  шавлії  лікарської —4 г,

листя подорожника великого — 3—4 г,

трави багна звичайного — 5 г,

трави споришу — 5 г,

корінь з кореневищами валеріани — 10 г,

кореневища перстачу прямостоячого (калгану) —17 г,

плоди глоду — 10—12 г,

бруньки тополі — 8 г,

насіння петрушки — 20 г,

насіння кмину — 8 г,

кошики (суцвіття) цмину піскового — 3 г.

Звичайно, вага (маса) залежить від ступеня подріб­нення сировини (подали стандартну).

Дозування лікарських рослин для дорослих людей наводимо у кожному нарисі. Крім того, подаю разове дозування (за болгарською методикою) за віком хворо­го: від 25 років і старшим — 1 доза, від 14 до 25 років — ²/з дози, від 7 до 14 років — ¹/2 дози, від 4 до 7 років -— 1/6—1/4 дози, від 2 до 4 років— 1/8—1/4 дози, від 1 до 2 років — 1/8—1/12 дози.

Точне дозування визначає лікар у залежності від ста ну хворого.

Протипоказання також визначає лікар. Окремі з них подаються в нарисах.

Щодо структури розділів: рослини розміщено за групами захворювань. Такий розподіл умовний у тому значенні, що окремі рослини за їхнім застосуванням можна від нести одночасно до різних груп. Однак саме таке розміщення звичне.